— Ви ніколи не замислювалися над тим, як мені нелегко? — спитав раптом Василь.
— Що — нелегко?
— Те, що я своїми руками допомагаю фашистам зміцнювати їхній режим, постачаю їм вкрай потрібне для авіації й танків пальне. А тепер ще веду переговори з представником дуче про те, яким чином доставляти бензин італійським фашистам, коли вибухне війна з Абіссінією… Просто жах!..
— А ти міркуй тверезо, — спокійно сказав «батько». — Припустімо, ти не постачатимеш фашистам авіабензин, — що від цього зміниться? Не ти, то інший доставлятиме їм пальне. То краще вже ти, — принаймні ми знатимемо, яка потреба у німців в авіаційному бензині та мастилах, і зробимо відповідні висновки.
— Розумом я теж усе це розумію, а серце протестує…
— Запевняю тебе, Василю, ви з Лізою робите набагато більше, ніж тисяча балакунів, які воюють з фашизмом на словах. Певен, люди колись згадають нас добрим словом. Так, Лізо? — «Батько» повернувся до неї.
— Може й так, — сказала Ліза. — Але нам важко, навіть дуже важко. І цього не приховаєш. Адже ми не день, не місяць і навіть не рік, а роками живемо таким двоїстим життям… Я б скоріше погодилась на будь-який небезпечний подвиг, ніж роками скніти так, як ми скніємо. — Голос у Лізи затремтів, і вона замовкла.
— Нічого не скажеш, важко! — просто і якось навіть трохи сумовито промовив «батько». — Однак ми робимо все те не задля розваги. Це гірка потреба… Колись люди ризикували головою заради грошей, наживи, а ми готові покласти голову на плаху в ім'я своїх ідей, переконань, заради служіння своєму народові, і усвідомлення цього зміцнює наші сили.
Не можу обіцяти вам, що вашій важкій роботі скоро настане кінець. Боротьба буде довга, болісна, і ви потрібні тут, а не десь в іншому місці, бо доручене вам діло виконуєте добре. Наберіться терпіння, мужності і продовжуйте, діти, роботу… А тепер перейдімо до практичних питань. Віднині головним вашим зв'язковим буде Стамбулов із Болгарії. Він часто приїжджатиме до вас у торгових справах. Незабаром він розширить свою торгівлю бензином, мастилами і прибуде до тебе, Василю, як до представника компанії, купувати товар, оминаючи монополії. Ти допоможи йому і зроби так, щоб він мав привід якнайчастіше бувати в Берліні. Стамбулов гарний, перевірений товариш. До фрау Шульц — більше ніяких листів, забудьте її адресу. Є відомості, що вона на підозрі в Сюрте Женераль, і їй, бідоласі, незабаром доведеться виїхати з Франції, тепер уже назавжди. Коли виникне особлива потреба, пишіть Сар'янові — він, у свою чергу, надішле вашого листа куди слід. Сар'ян чесна, благородна людина. Як це не парадоксально, фашизм сприяв тому, що всі чесні люди гуртуються навколо комуністів, і цей процес триватиме в міру того, як посилюватиметься боротьба проти фашизму. — «Батько» допив келех вина, закурив.
— Я вам уже писав, що Вебер просив допомогти йому роздобути друкарський шрифт, — сказав Василь. — Мені самому братися за це ризиковано.
— І не треба! Шрифт і фарби незабаром привезе тобі Стамбулов. Шрифти поділи між обома підпільними групами. Ще й ще раз раджу серйозно зацікавитися оберштурмбанфюрером. Попервах не лякай його дорученнями, приглянься, до чого його можна пристосувати. Якщо він у команді по охороні імперської канцелярії, то, видно, людина добре поінформована!..
Прощаючись, «батько» сказав їм, що, можливо, зайде перед від'їздом до них у готель, або подзвонить.
Розлучатися з «батьком» їм, як завжди, було сумно. Він був для них частка вітчизни, живе втілення тієї землі, де вони. народились і виросли…
Синьйор Мачареллі прийшов нарешті до Василя в готель і сказав, що італійська нафтова компанія приймає умови, запропоновані містером Кочеком. Але містер Кочек має заздалегідь оповіщати компанію, коли прибуватимуть танкери з пальним у Гамбург, щоб уникнути зайвих і дорогих простоїв італійських танкерів.
Розпитавшись на прохання Лемке, як можна вкласти у швейцарські банки гроші під девізом, Василь вважав, що всі його справи закінчено, і повернувся з Лізою в Берлін.