Майор мало не з перших слів, не соромлячись присутності сторонньої людини, почав нарікати на свою долю: його єдина донька важко хвора. Лікарі ніяк не можуть поставити правильний діагноз. В яких тільки медичних світил вона не була — все марно, лише витрати і ніякої користі!..
Василеві стало ясно, що майор знає, з якою метою його познайомили з багатим американцем. Коли чоловіки лишилися самі, господар дому одразу перейшов до діла:
— Ти хотів улаштувати доньку в санаторій, а грошей у тебе на це нема, так же? От містер Хексінг може позичити тобі грошей, якщо, звичайно, ти погодишся.
— На що? — насторожився майор.
— Будемо говорити відверто. Ти, Фрідріху, не націст і не співчуваєш їм… Містера Хексінга, як ділового американця, цікавлять плани наших генералів, які вже поставили один раз Німеччину на край погибелі!..
— Ти розумієш, Йоганне, що ти кажеш? Це ж пахне шибеницею, — тихо промовив майор.
— Не вимовляй таких страшних слів проти ночі! Хто і як може довідатися, що ти, зустрічаючись із знайомим американцем, ділишся з ним новинами, які, до речі, через певний час перестають бути новинами?
— Це, звичайно, так, а проте… — пробурмотів майор.
У розмову втрутився Василь:
— Взагалі це не обов'язково, щоб ми стрічалися з вами, — сказав він. — Ви можете розповісти новини своєму родичу, нашому господареві, а він — мені… Я візьму на себе всі витрати, пов'язані з лікуванням вашої доньки. Сподіваюсь, три тисячі марок на місяць вистачить?
— Так, звичайно, — відповів майор і тут же додав: — Я маю подумати…
— Подумайте, я вас не кваплю. Коли надумаєтесь, сповістіть через пана Мейєра, — він мене знайде. Якщо лікування вашої доньки коштуватиме дорожче, я все одно візьму на себе всі витрати! — Василь хотів підкреслити, що грошей він не пошкодує. Ви, мовляв, тільки почніть працювати, пане майоре, і, якщо ваші відомості будуть варті уваги, він збільшить винагороду…
Вони зрозуміли один одного, хоч не вимовили більше жодного слова.
У ці буремні дні, коли події в Європі розгорталися з нечуваною швидкістю, у Берлін з Болгарії приїхав Стамбулов.
Його провели до Василевого кабінету, і він, назвавши себе, одразу почав голосно і обурено:
— Пане директоре, згляньтеся на моє становище! Від цих оптовиків життя не стало. Бензин продаємо ми, а гроші загрібають вони. Хіба це справедливо? Ні, більше так не можна!
— Не' хвилюйтесь, — спробував заспокоїти його Василь. — Скажіть, чим я можу вам допомогти.
— Я привіз вам привіт від «батька», — сказав Стамбулов пошепки. І знову голосно заговорив: — Повторюю, більше так не можна! Я відкрив велику гасову крамницю, орендую ще дві бензоколонки на головних вулицях столиці. Тепер хочу розширити діло і купувати бензин не румунський, а американський!.. Надішліть, будь ласка, на мою адресу в Софію кілька цистерн бензину і вагон автолу… Де сказано, що ми, болгари, мусимо купувати і продавати тільки румунський бензин? Правда, вони наші сусіди, але що з того? Все одно пальне вони нам продають за цінами світового ринку, та ще через посередників-оптовиків! — І знову тихо: — Я дещо привіз, мені треба поговорити з вами…
— Добре, ми продамо вам бензин. Однак оптовики зчинять великий галас… Гадаю, в купівлі румунського бензину зацікавлені не тільки вони, але дехто сильніший. — І теж притишивши голос: — Я викличу юрисконсульта і дам йому вказівки. Коли виконаєте всі формальності, заходьте — поговоримо.
Глауберг повів болгарина в свій кабінет, а Василь, лишившись сам, подумав про те, що «батько» вміє добирати людей. Стамбулов сподобався Василеві. Кругловидий, з чорними вусиками, густими кошлатими бровами, великими сірими очима, він був і досвідчений конспіратор: навіть немовляті зрозуміло, що людина, яка побоюється поліції, поводитиметься тихо й сумирно, щоб не привертати до себе уваги, а цей кричить, репетує…
Стамбулов повернувся до Василя — обличчя йому сяяло.
— Здається, все гаразд! — сказав він, умостившись у кріслі. — Тепер я покажу своїм конкурентам, на що здатний Стамбулов! — І, понизивши голос — Я привіз друкарський шрифт, півтонни паперу. Шрифт у трьох валізах у камері схову. Треба, щоб надійна людина одержала, — ось квитанція. Папір доведеться привезти машиною, приготуйте місце, куди його скласти. Найкраще, якщо машина буде з якогось видавництва, редакції газети або журналу. У мене заготовлено доручення — в нього можна вписати прізвище того, хто одержуватиме папір.