— Як ви зуміли перевезти через кордон шрифт і переправити сюди таку кількість паперу? — спитав Василь.
— Чи ба, велике діло!.. У фашистській Німеччині за гроші можна купити не тільки митного чиновника чи залізничне начальство, але й самого Герінга! — весело сказав болгарин.
Василь узяв у Стамбулова квитанцію камери схову, накладні на папір, доручення і, давши йому номер свого домашнього телефону, попросив подзвонити після десятої вечора.
Того ж дня він зв'язався з Германом і спитав, чи зможе той одержати валізи із шрифтом, папір і чи є в нього місце, де все це зберігати?
— Які ж ми підпільники, коли б не змогли одержати і надійно сховати те, що інші зуміли привезти за тридев'ять земель? Не турбуйтесь, ми все зробимо! — запевнив майстер.
— Частину шрифту і трохи паперу дасте Веберові, я йому обіцяв, — сказав Василь і попросив подзвонити йому з автомата. — Якщо все буде гаразд, спитаєте: «Це довідкове вокзалу?» А коли непередбачені ускладнення, задасте інше питання: «Чи можна замовити квиток на Мюнхен?»
— Добре, подзвоню. Але ви даремно турбуєтесь, товаришу!
Однак Василь турбувався, і навіть дуже. Він ходив з кутка в куток по великій вітальні, малюючи в уяві картину страшного провалу. Тільки близько одинадцятої години пролунав нарешті довгожданий дзвінок. Знайомий голос запитав: «Це довідкове вокзалу?»
— Ні, ви помилились! — відповів Василь.
РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ
На початку 1936 року відбулося дві важливі події. Шістнадцятого лютого, під час виборів до кортесів, реакція в Іспанії зазнала серйозної поразки і було створено республіканський уряд на чолі з Асаньї, що згодом став президентом. Два місяці по тому, на виборах до Національних зборів Франції перемогли ліві і владу взяв у руки уряд Народного фронту.
В ті дні англійська консервативна газета «Дейлі мейл» писала: «Якщо зараза комунізму, що поширюється в Іспанії і Франції, перекинеться на інші країни, то найкориснішими друзями для нас були б два уряди — німецький та італійський, які знищили цю заразу на своїй землі». Ці рядки стали немовби сигналом для світової реакції.
Василь дістав телеграфом дивне розпорядження містера Адамса: спішно переадресувати танкери з авіаційним бензином, які прибувають у гамбурзький порт, в Іспанське Марокко і на Балеарські острови. А через день до нього в контору прийшов Отто Лемке і, сповістивши, що незабаром поїде в Іспанію, сказав:
— Ну, містере Кочеку, можете мене поздоровити: я буду учасником найвидатніших історичних подій, і, можливо, моє ім'я золотими літерами буде написано на скрижалях історії!.. Ми в Іспанії знищимо всіх євреїв, комуністів та інших соціалістів і теж установимо новий порядок! Ваша батьківщина, Америка, не буде нам на заваді — вона оголосить нейтралітет і ні в що не втручатиметься. Англія ж цілком на нашому боці. Лишаються французики, але що вони зроблять самі?
— Звідки ви все це знаєте? — ніби ненароком запитав Василь.
— Отто Лемке не така людина, щоб кидати слова на вітер!
— Усе може бути… Не думаю тільки, що Англія цілком на вашому боці…
— Не вірите? — усміхнувся Лемке.
— Політик я поганий, але цьому повірити не можу!
— А якщо доведу?.. Хочете закластися?
— Любий Лемке, до чого мені цей заклад? Та й чим ви зможете підтвердити свої слова?
— Документами, справжніми документами!.. Я покажу вам копію стенограми недавньої розмови представника Великобританії з нашим фюрером… Ви будете вдоволені?
— Якщо тільки стенограма справжня…
— Любий Кочеку, невже ви…
— Скільки це коштуватиме? — перебив його Василь, збагнувши, що оберштурмбанфюрер затіяв усю цю розмову для того, щоб запропонувати йому секретний документ.
— Тисячу доларів! — була відповідь.
— Чи не занадто дорого?
— Дорого?.. В іншому місці за такий документ дали б куди більше, але я віддаю вам по-дружньому…
— Згоден. Зрештою, якщо навіть переплачу — дарма, ми ж друзі… Дасте документ і одержите гроші!
Увечері Лемке приніс Василеві один-єдиний аркуш цигаркового паперу, наполовину заповнений машинописним текстом.