— Хочу вас запевнити, — сказав він, — що документи у нас не губляться.
— Дякую. Можете йти.
Відпустивши діловода, Василь знову спитав Глауберга:
— То що ж усе-таки ви шукали в шухлядах мого столу? Юрисконсульт мовчав, на обличчі в нього виступили червоні плями.
— Ще одне запитання: звідки у вас ключі від мого, столу?
— Вони були тут. Мабуть, ви забули…
— Неправда! — Василь дістав із кишені низку ключів у шкіряному футлярі й показав Глаубергові. — Що ви шукали в шухлядах мого столу і за чиїм завданням це робили?
— Пробачте, цього більше не буде, — видавив із себе Глауберг, губи його тремтіли.
— Справді не буде, бо вас тут не буде! Негайно залиште контору, і більше щоб я вас не бачив.
Уранці він наказав бухгалтерові дати розрахунок Глаубергу.
Те, що трапилося з садівником Мюллером і юрисконсультом Глаубергом, насторожило Василя. Може настати такий час, коли фашисти ні перед чим не зупиняться… «Треба бути обачнішим, не давати їм ніякого приводу для підозри», — переконував себе Василь. Однак вони з Лізою живуть у фашистському раю не для того, щоб збільшувати свої заощадження в американському банку, у них інше завдання. Небезпечне і потрібне…
Отто Лемке, що встиг за допомогою Василя наскладати чималий капітал у швейцарському банку, як і раніше, приносив цінну інформацію. Неодноразова перевірка її за відомостями Браун та майора генерального штабу Фрідріха Кольвіца завжди свідчила, що вона правильна.
Наприкінці лютого 1939 року Лемке прийшов до Василя похмурий, роздратований. Йому здається, пробурмотів він, що фюрер зарвався і що це до пуття не доведе…
— Що ви, пане Лемке, хіба фюрер може зарватися?
— Уявіть — може… Він затіває нову гру: хоче захопити всю Чехословаччину.
— Але ж фюрер сам підписав мюнхенську угоду, яка гарантує недоторканність нових чехословацьких кордонів!
— Ах, містере Кочеку, ви наївна людина!.. Хіба має значення підпис на клаптикові паперу? Сам поставив свій підпис, сам може й забрати його назад… Є наказ фюрера по армії — не пізніше ніж 15 березня бути готовими до вторгнення в Чехословаччину.
Перед тим як надіслати тривожну вість «батькові», Василь перевірив її. Кольвіц підтвердив, — що вторгнення в Чехословацьку республіку має відбутися в ніч на 15 березня…
Тієї самої ночі, коли німецько-фашистські війська вдерлися в Чехословаччину, президент республіки Гаха сидів самотній у велетенському салоні нової імперської канцелярії. На столі перед ним лежав документ з коротким текстом. Час від часу Гаха схилявся над документом і, кривлячись, як від зубного болю, знову відкидався на спинку крісла. Гітлер наказав йому підписати цей документ, у якому було сказано, що «…він, будучи при повній свідомості й здоровому глузді, віддає долю чехословацького народу і всієї країни до рук фюрера та німецького рейху…» Гаха розумів, що підписати такий документ — значить ганебно зрадити свій народ, але він не мав волі чинити опір. Гаха був у напівнепритомному стані. Йому зробили укол, і, зрештою, він поставив свій підпис під документом.
Так було перегорнуто ще одну сумну сторінку в трагічному літописі тих років.
На черзі — питання про Данціг.
Вимагаючи приєднання Данціга до Німеччини, а також права на будівництво власної транспортної магістралі через «Польський коридор», гітлерівці обіцяли Польщі як компенсацію частину Радянської України.
Реакційна кліка, що визначала політику тодішньої Польщі, відмовилась од допомоги Радянського Союзу і стала на шлях відкритої зради національних інтересів польського народу.
7 квітня 1939 року італійські війська окупували Албанію. 28 квітня німецький уряд оголосив, що розриває англо-німецьку морську угоду й анулює німецько-польський пакт про ненапад. 22 березня литовські правителі з важким серцем віддали Німеччині Мемельську область з портом Мемель (Клайпеда) на Балтійському морі. За день по тому Румунія підписала угоду, за якою підпорядковувала свою економіку інтересам німецької промисловості. Гітлер заявив також претензії на колишні німецькі колонії, захоплені Англією та Францією після світової війни, і висунув територіальні вимоги до Польщі.