— Чим це викликано? — спитав Василь.
— Відверто кажучи, ми порадили містерові Адамсу вчинити так з ряду причин: по-перше, останнім часом німці почали дуже цікавитися вашою персоною. От ми й надумали, доки не пізно, вирядити вас звідси… По-друге, ми взагалі згортаємо свої справи в Німеччині й радимо всім американським громадянам поступово, щоб не викликати підозри у німців, покинути країну. Їдьте в Женеву і чекайте нас, ми теж незабаром приїдемо туди!
Ліквідуючи справи нафтової компанії, Василь подбав про те, щоб зберегти надійний зв'язок із друзями в Берліні.
В середині грудня 1940 року Василь і Ліза залишили негостинну землю третього рейху.
РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ
Ліга націй давно перестала існувати, і тепер її розкішні палаци, як старий, так і новий, збудований перед війною, стояли порожні. Під їхніми склепіннями більше не чути було палких дебатів, і пихаті дипломати не переливали з пустого в порожнє, дотримуючись усіх правил риторики…
Але в Женеві, як і раніше, було повно іноземців. Багато американців, багато німців, французів, англійців, італійців і навіть японців. Представники країн Латинської Америки орудували в Швейцарії нібито як кореспонденти різних газет і агентств, існуючих і неіснуючих торгових та фінансових фірм, акціонерних товариств і страхових компаній.
Усі готелі й численні пансіонати були повнісінькі, і Василеві насилу пощастило знайти на одній з тихих вулиць околиці окрему мебльовану квартиру з чотирьох кімнат.
Женева стала центром світового шпигунства, нічим не стримуваної спекуляції. Розвідники різних країн стежили один за одним, на льоту ловили чутки, новини, сенсації, вербували інформаторів і агентів серед дипломатичного й військового персоналу супротивних країн, віднаходили хитромудрі способи зв'язку. Представники фірм і компаній купували й продавали все: стратегічну сировину, рідкісні метали, готові вироби й дефіцитні товари. Агенти країн, що воювали між собою, дуже легко могли купити сталь, нафту, підшипники, стальні канати, навігаційні прилади для літаків, речі широкого вжитку і продукти харчування. Усе це відкрито, на очах у швейцарських властей, які оголосили суворий нейтралітет. Василь чув, як один ділок говорив іншому: «Чому ви дивуєтесь, це ж бізнес! Тут, у Швейцарії, можна купити цілу ескадрилью бойових літаків і скільки хочете далекобійних гармат, — аби гроші!..»
Щоб надійно влаштуватися тут і робити свою корисну справу, Василеві треба було розгорнути досить масштабну комерційну діяльність. Придивившись, зваживши усі можливості, він написав грунтовну доповідну записку Адамсові, де висловив ряд ділових пропозицій. Василь повідомляв, що тут можна, не порушуючи закону про нейтралітет, затвердженого американським сенатом, збувати нафту і нафтопродукти нейтральним країнам і таким, що не воюють, або ж створити дочірню компанію в якійсь латино-американській країні і діяти від її імені.
«Містере Адамсе, ви добре розумієте — торгівля буде й після війни, — писав він, — особливо такими товарами, як нафта і нафтопродукти, без чого не може обійтися в сучасних умовах жодна країна, маленька чи велика. Отже, про закріплення за собою ринків збуту треба думати вже тепер. Навіщо, наприклад, нам втрачати такий вигідний ринок, як іспанський, і не спробувати здобути португальський? Чому б нам не скористатися труднощами англійців і не витіснити Англію з ринків Швеції та Швейцарії? Чекатиму на ваші вказівки. Запевняю, що докладу всіх зусиль, аби сприяти розквіту нашої компанії. Пишу «нашої», бо моя доля тісно пов'язана з долею компанії, яку очолюєте ви, містере Адамсе…»
Не чекаючи відповіді з Нью-Йорка, Василь сповістив Джо Ковачича, що в Женеві, коли діяти кмітливо, наполегливо й енергійно, можна нажити мільйони. «Попросіть свого старого поставляти мені якомога більше чаю, кави, сигарет, згущеного молока, тушкованої свинини, різних ліків. Умови лишаються попередніми — чистий прибуток пополам. Тут немає проблеми валюти — швейцарські марки котируються скрізь. Сподіваюся, ви звернули увагу, що я не пропоную постачати сюди те, що має хоч якесь відношення до війни. Боронь боже! Ми торгуватимемо тільки товарами, які полегшують людям життя — це дуже важливо у наш жорстокий вік…»
Через десять днів Адамс повідомив Василя, що його пропозиції прийнято. Шеф доручив містерові Кочеку організувати відділення компанії у Швейцарії і призначив його уповноваженим із платнею п'ять тисяч доларів на місяць, крім відсотків од реалізації.