— Звичайно, знайду! Це ви добре придумали: Стамбулов чудовий помічник.
— І ще я хочу, щоб ти встановив зв'язок з одним місцевим антифашистом, — вів далі «батько». — Прізвище його Дікман, він швейцарець. Дікман сам прийде до тебе, Василю, і, коли виникне потреба, допоможе. По-моєму, допомога місцевої людини ніколи не зайва. Як ти гадаєш?
— Звичайно, особливо в умовах Женеви, коли довкола тебе нишпорять підозрілі люди і не знаєш, хто з них у якій розвідці працює, — відповів Василь.
— Ваше завдання полягає в тому, щоб мати точну інформацію про всі заходи Гітлера. Твій оберштурмбанфюрер — цінна знахідка, особливо тепер, коли він працює в іноземному відділі гестапо і має можливість відвідувати Женеву. Ти його озолоти, тільки не випускай із рук.
Мюллер — людина вірна, але це не зовсім надійна поштова скринька: він уже один раз побував у гестапо і, думаю, підозру з нього не знято. Нехай майстер Герман виділить вам запасного для поштової скриньки — мало що може трапитися. Німецькі підпільники згодом подаватимуть вам неоціненну допомогу. І Кольвіцу і Браун плати сповна, як і досі, незалежно від того, роблять вони що-небудь для вас чи ні. Вони знадобляться ще. Здається, я сказав вам усе… Може, у вас є запитання?
— Є, — мовив Василь. — Чи не можна з'їздити нам у село? Тут недалеко. Ми справилися б днів за два. Хочеться побачитися з братом, сестрою… Хто знає, коли я тепер приїду додому!
— Хоч як прикро, Василю, але тобі не доведеться побачитися з рідними. Дорогий кожен день, кожна година… Я вже забронював для вас квитки на літак Москва — Стокгольм на завтра. Звідти ви доберетеся до Женеви.
— Може, я зміг би з'їздити до них сьогодні вночі, а завтра повернутися, або послати по них, щоб вони самі, приїхали сюди?
— Ні того, ні другого робити не раджу, — сказав «батько». — Певен, що не одна пара очей стежить за кожним твоїм кроком. І зрозуміло, що у тих, хто цікавиться тобою, постане питання: чого цьому американцеві, який приїхав до Москви у справах американської нафтової компанії, раптом заманулося відвідати російське село?.. Услід за тобою полетять телеграми в американську розвідку з пропозицією перевірити особу містера Кочека, поведінка якого у Москві здалася підозрілою… Сподіваюся, ти цього не хочеш? До речі, завтра до від'їзду неодмінно побувай у Нафтоекспорті і, про людське око, побачся з товаришем Щукіним, заступником керуючого об'єднанням. Його попередили, і він чекатиме на тебе.
— Гаразд, я побуваю в Нафтоекспорті, — пообіцяв Василь.
— А ви самі не збираєтесь до наших країв? — спитала Ліза.
— Не знаю, це залежить не від мене…
— Скажіть, як ви гадаєте, «батьку», буде війна з німцями, чи Гітлер дав директиву генеральному штабові зовсім з інших міркувань? — поцікавився Василь.
— Важко сказати… Особисто мені здається, що кожен, хто уважно читав «Майн кампф», не може не розуміти, що війни з фашистською Німеччиною нам не минути! Претендувати на світове панування і залишити по сусідству найлютішого ворога фашизму — Радянський Союз, не можна. Гітлер, певно, сподівається, що, коли нападе на нас, його підтримає Захід, і він зуміє укласти почесний мир з Англією та привласнити собі все, що вже завойовано, тобто стати повновладним хазяїном Європи. Він, звичайно, помиляється у своїх розрахунках, але крові проллється багато!
— Я теж дійшов такого висновку, — сказав, помовчавши, Василь.
Коли «батько» зібрався йти, Василь спитав його:
— Ви нічого не знаєте про моїх паризьких друзів і знайомих?
— Дещо знаю, — відповів «батько». — Твій партнер по тенісному клубу Маріньє встиг утекти в Англію і там бере активну участь у роботі комітету Опору. А от другому твоєму партнерові, де ла Граммонові, не пощастило: він попав до рук гестапо і тепер перебуває в концентраційному таборі у Німеччині. Твій друг Сар'ян зник, і ми ніяк не можемо натрапити на його слід — чи то він глибоко законспірувався, чи загинув у катівнях гестапо.
— А художник Борро?
— Борро молодець! Очолює бойову групу антифашистів паризького району, і його бійці завдають чимало клопоту окупантам. Одне слово, працює здорово!
— Я радий, що не помилився в ньому, — сказав Василь.
У Женеві життя йшло своїм звичаєм. Швейцарське відділення нафтової компанії працювало дуже напружено: охочих купити бензин і мастила було чимало — встигай тільки виконувати замовлення. Містер Кочек досягнув неабияких успіхів і у власній комерції. Його вважали до певної міри монополістом: кращих сортів кави і тушкованого м'яса, як у містера Кочека, ніде купити не можна було. Комерційні та фінансові кола Женеви вважали, що Кочек — солідний ділок, і ставилися до нього з повагою.