Коли закінчилась третя партія, пролунали оплески — глядачі вітали Василя.
До нього підійшов високий, худорлявий, із сивиною на скронях добродій.
— Жан-Поль Маріньє, — назвав він себе, — начальник канцелярії міністра. Ви, мосьє, грали чудово і викликали загальне захоплення!
— Дякую за приємні слова! Просто поталанило, не більш…
— Не думаю, що це так! Проте легко перевірити! Випадкової удачі не буває двічі. Пропоную вам чотири партії по п'ять геймів кожна. Згодні?
— Вважатиму за честь для себе!.. Хвилин за двадцять почнемо.
Через двадцять хвилин гра почалася. Василь, розуміючи, що від його успіху багато що залежить у майбутньому, був пильний і грав чудово. Грати всі чотири партії йому не довелося. Коли він виграв три партії, до нього підійшов партнер і потис йому руку. Василь і гадки не мав, що грав не тільки з чемпіоном клубу, але й Парижа.
Сенсаційна перемога новака над видатними гравцями справила на членів клубу сильне враження. Єдиною людиною, хто знав Василя особисто, був де ла Граммон, і він, втішений поразкою Маріньє, охоче давав пояснення:
— О, це вельми досвідчений комерсант і багата людина! Ви, звісно, чули про рекламну фірму «Жубер і компанія»? Про неї недавно знову писали газети. Так він там — головна постать, Грошей загрібає купу. Не мине й півроку, як цей слов'янин стане королем рекламної справи у Франції. Ми укладаємо з його фірмою угоду на оформлення всіх вітрин нашого магазину!..
— Це не той, хто уславився рекламою фільму «Під паризькими дахами»?
— Так, це він!..
На порозі залу з'явився Василь. Після теплого душу він мав свіжий і бадьорий вигляд. Маріньє запросив його, де ла Граммона і ще кількох членів клубу повечеряти в ресторані.
Серед запрошених Василь звернув увагу на людину, що розмовляла по-французьки з відчутним акцентом. Пізніше він довідався, що це секретар генерального консульства Німеччини в Парижі Ганс Вебер.
На відміну від більшості своїх співвітчизників, статечних і пихатих німців, Вебер був товариський, веселий співрозмовник. Він розповідав кумедні історії, жартував і голосно, щиро перший сміявся зі своїх жартів. Раптом, прибравши серйозного вигляду, він звернувся до Василя, що сидів навпроти нього.
— Пане Кочеку, я мав честь жити якийсь час на вашій батьківщині. Навіть мову вашу спробував вивчати, на жаль, не зовсім вдало… Чи не гадаєте ви, що це дає мені підстави претендувати на першу гру з вами, якщо, звісно, ви схочете грати з вельми посереднім гравцем?
— Якості гравця пізнаються під час гри! — відповів Василь.
— Зважте, мосьє Кочеку, пан Вебер чудовий гравець! До того ж — невтомний: він легко грає п'ять-шість партій підряд, — попередив де ла Граммон.
— Ми замучимо нашого гостя, якщо кожен з нас неодмінно захоче грати з ним, — сказав Маріньє. — Чи не краще організувати невеликий турнір з нагоди появи у нас нового першокласного гравця? Що думає про це наш шановний віце-президент?
— Віце-президент вважає, що вам, друже, спала на думку блискуча ідея: організуємо найближчим часом турнір в одиночній парі, проведемо попереднє жеребкування…
— І встановимо три призи для переможців, що посядуть перші три місця, — перебив де ла Граммона юнак з перснем на вказівному пальці.
— Як я розумію, наш друг Луї претендує на один із цих призів? — пожартував Вебер.
— Чому б ні? — Луї знизав плечима. — Скажіть-но краще, Вебере, правда, що фон Папен, виступаючи з урядовою декларацією, заявив: німці хочуть насамперед знищити парламентський режим у Німеччині, а в міжнародній політиці домагаються свободи експансії і переозброєння?
— Пригадую, газети писали щось таке і, здається, офіційного спростування не було, — ухильно відповів німець.
— А як могло трапитись, що Герінг, права рука Гітлера, став головою рейхстагу? — не вгавав Луї.
— На останніх виборах перемогла партія націонал-соціалістів!
— Отже, прихід до влади Гітлера — питання днів? — втрутився в розмову де ла Граммон.
— На жаль, я не маю можливості задовольнити вашу цікавість, дорогий друже. Мені треба спершу порадитися з нашим президентом, паном Гінденбургом… Може, він конфіденціально скаже для вас, кому думає доручити формування уряду — керівникові партії націонал-соціалістів панові Гітлеру чи іншій особі, — спробував пожартувати Вебер.
Жарт не вдався. Французи, стурбовані останніми подіями в Німеччині, не прийняли його, і це не пройшло повз увагу Василя.
За столом запанувала гнітюча тиша.
— Панове, годі про політику! Ми й так ситі нею по саму зав'язку! — сказав де ла Граммон. — Пропоную випити за сьогоднішнього переможця і побажати йому успіхів у майбутньому турнірі. Але майте на увазі, мосьє Кочеку, цього разу ми так легко не поступимося вам пальмою першості.