Вкрай приголомшений усім почутим, я коротко розповів йому, як дістався до Стамбула. «Бач, синку, повертатися тобі в казарми небезпечно, — невесело сказав він. — Сьогодні командиром у вас добряга, а завтра на його місце пришлють звіра. Моя тобі порада — переберись до сусідньої Болгарії. Болгари вірмен не скривдять… Поживеш у мене кілька днів, а там подумаємо — може і знайдемо вихід».
Десять днів жив я в будинку дядька Яні. Дружина його, Софія, годувала і поїла мене, робила все, щоб я не сумував, добула мені десь французькі книжки. Якось увечері дядько Яні сказав, що познайомить мене з одним контрабандистом. Це хоч і турок, але людина чесна і надійна. За певну плату він обіцяв переправити мене в Болгарію.
В Болгарії мені довелося жити до кінця війни. Працював я де попало, навіть вантажником був у Варненському порту. Потім переїхав сюди, у Францію. На щастя, мій батько був далекоглядна людина — поклав у французький національний банк значну суму на моє ім'я. Ці гроші дали мені можливість закінчити Сорбонну. Ще студентом я активно співробітничав у газеті «Парі суар» і, поєднуючи навчання з практикою, став згодом журналістом.
— Так, нелегке життя ви прожили! — сказав Василь, відчуваючи ще більшу симпатію до Сар'яна.
— Що й казати!.. Але я розповів вам усе це не для того, щоб викликати у вас співчуття, а для того, щоб довести просту істину, яку досі багато хто не розуміє. Фашизм — страшне явище нашого віку. Звіряча ідеологія його зароджується і розвивається паралельно з нестримним шовінізмом, а згодом перше поглинає друге. Якщо люди хочуть зберегти нагромаджену віками культуру, якщо їм гидко стати подобою печерної людини, вони повинні самовіддано боротися з фашизмом, перетинати дорогу фашизмові всіма можливими засобами, — інакше буде пізно. Іноді мені робиться страшно на думку, що фашизм переможе. Мені шкода чудової Франції, яка стала другою моєю батьківщиною, мені болить серце за все людство!..
Журналіст замовк. Василь, звичайно, цілком поділяв його погляди і почуття. Однак з обережності мовив, наче роздумуючи:
— Ви, певно, маєте рацію. Але я ділова людина, байдужа до політики… Мені важко міркувати про такі складні речі і тим паче розібратися, з ким і як треба боротися…
— Усі так кажуть, доки ця політика не схопить їх за горло! — різко сказав Сар'ян. — Вам, слов'янинові, а тим більш словакові, слід бути особливо пильним. Не хочу бути пророком, але майже певен, що німецький фашизм перший удар спрямує на вас, щоб відкрити собі шлях до багатств Росії!
— Французи не допустять цього. Ви забуваєте, що Франція наша союзниця.
Журналіст мовчки покивав головою.
Пролунав дзвінок. Повернулася Ліза, і Василь відрекомендував їй Сар'яна.
— Дуже рада познайомитися, мені чоловік розповідав про вас! — сказала Ліза. — Зараз приготую що-небудь, ми разом повечеряємо.
Але Сар'ян, пославшись на те, що його дружина вдома сама, відмовився од вечері.
— Я й так засидівся у вас, розповідаючи вашому чоловікові дуже нудні історії!
Коли журналіст пішов, Василь сказав Лізі:
— Він не тільки приємна, але, по-моєму, й надійна людина. Чимало вистраждав на своєму віку і дуже правильно оцінює небезпеку фашизму. Нам треба зблизитися з ним!..
Уранці Василь застав Жубера в конторі. Як завжди, елегантно вдягнений, чисто виголений, той сидів за столом і щось писав.
— О-о, дорогий Кочек! — вигукнув він, побачивши Василя. — Дуже радий, що нарешті видужали. За ці три-чотири дні, коли вас не було, назбиралося дуже багато справ!
— Що ж, може, це й добре?
— Ще б пак! Надійшли замовлення з Лондона, Рима, Берліна. Подумати тільки — наша фірма виходить на міжнародні ринки! Відтепер банківський кредит нам забезпечено. Потім нові замовлення з найвіддаленіших кінців Франції. Замовляють, просять, вимагають, пишуть усі — власники кінотеатрів, крамарі, навіть власники казино. Ось погляньте! — Жубер показав на купку конвертів, що лежала перед ним. — Послухайте-но! «Пришліть вашого представника для ділової розмови»… «Повідомте ваші умови»… «Прийміть замовлення на рекламу сосисок і нових сортів ковбаси»… «Наші вина найкращі в світі, але збут поганий, потрібна хороша реклама. Перед витратами не постоїмо». Учора ми з Борро підрахували наші виробничі можливості. Треба знову розширятися — особливо тепер, коли надійшли замовлення з-за кордону. Мені хотілося б почути вашу думку з цього приводу.