Незабаром після Нового року пролунав телефонний дзвінок.
«Квартира Ярослава Кочека?» — «Так». — «Добридень, брате, говорить Юзеф Холек. Твій батько обіцяв написати про мене, — ти одержав його листа?» — «Одержав. Де ж ти, Юзефе, чому не їдеш до нас»? — «Щоб не завдавати вам клопоту, я зупинився в готелі. Але, якщо ви вдома, можу приїхати хоч зараз». — «Ми вдома і ждемо тебе. Стривай, з тобою хоче поговорити Маріанна, передаю їй трубку». — «Добридень, Юзефе! Як тобі не соромно зупинятися в готелі?» — «Я вже сказав, — не хотів завдавати вам клопоту». — «Ну гаразд, приїжджай скоріше, ми тебе чекаємо. Нашу адресу ти знаєш… Візьми таксі і приїжджай, ми з Ярославом так скучили за домом…»
— Василю, як ти гадаєш, наш телефон не підслуховують? — спитала Ліза, поклавши трубку.
— Гадаю, що ні, але бути обережним не завадить. Береженого й бог береже!
— Знаєш, чому я запитую? Ми — словаки, піддані Чехословацької республіки. Але ні чеської, ні словацької мов не спромоглися вивчити. Ледачі ми з тобою люди. До нас приїздить близький родич, а ми розмовляємо з ним по-французьки. Добре ще, не виникла потреба звертатися до нашого консула, — а якщо б довелося?..
— Ти маєш рацію, але не в усьому. Справа не в лінощах, а часу в нас зовсім нема!
— Пусте! Якби схотів, то знайшовся б час…
Хвилин за сорок приїхав двоюрідний брат Юзеф. Василь, допомагаючи гостеві зняти пальто, уважно роздивлявся його.
Юзеф був молодий, високий, спортивної будови парубок. Пригладжуючи русявого чуба, він крадькома оглянувся і, видно, не знаючи, є дома чужі чи нема, обняв спершу Василя, потім Лізу, примовляючи: «Здрастуй, брате! Здрастуй, сестро!» І хоч пароль був зовсім ні до чого, додав: — «Дома у нас усе гаразд!»
— Ну й слава богу! — Василь, узявши Юзефа під руку, перейшов на російську мову: — Добре, все ясно! Ходімо в кабінет. Можете говорити вільно — сторонніх нема. Ми з Лізою самі.
Слідом за ними зайшла до кабінету й Ліза. Поставивши на стіл пляшку вина, келехи, фрукти, вона сіла в крісло.
— Розповідайте! Ми ж вас так ждали. — Василь налив келехи.
— Багато чого я маю вам розповісти — не знаю, з чого й починати. Насамперед «батько» доручив мені передати вам обом великий привіт, — промовив гість. — Він так само, як і ви, вважає, що членство в тенісному клубі ще більше зміцнить ваше становище тут, у Парижі, і дасть можливість зустрічатися з потрібними людьми. Велике враження справила на «батька» звістка про те, що фірма налагодила комерційні стосунки із закордоном. Він кілька разів повторив, що надає цьому фактові надзвичайно важливого значення, і просив переказати вам про це. Якщо ваша поїздка до Лондона відповідає інтересам фірми, то їдьте. А от у Берліні вам треба побувати, на його думку, неодмінно, побувати без будь-якого певного завдання. Просто подихати тамтешнім повітрям, ближче ознайомитися з обстановкою. «Батько» вважає, що фашистська небезпека стає реальним фактом, і вам час перейти до активної роботи. Він так і сказав: «Передайте товаришеві Василю, що час настав!..» На думку «батька», журналістові Сар'яну цілком можна довіряти, — розкрийтеся перед ним у межах розумного і скористайтеся його допомогою. Щодо Ганса Вебера — вказівка така: цілком покладатися на Сар'яна, і якщо той порадить, можна залучити до антифашистської діяльності й Вебера. Надалі вам рекомендується писати «батькові» якнайрідше, — зв'язок підтримуватиме спеціально призначений кур'єр. Майте на увазі, кур'єр цей — жінка, здорова, червонощока австрійка, досвідчена революціонерка, палка антифашистка. Запам'ятайте її зовнішні дані і пароль. Це — огрядна жінка років п'ятдесяти, за професією кравчиха. На грудях поверх білої кофти завжди носить великий медальйон — емалеве зображення божої матері з немовлям. Звуть австрійку фрау Шульц, Анна Шульц. Пароль: «Ви, мадам, здається, хотіли пошити сукню?» Відповідь: «Так, якщо тільки не дуже довго чекати». Повторити чи запам'ятали?
— Не треба повторювати!
— З фрау Шульц зв'язок підтримуватиме переважно Ліза. «Батько» вважає, що це зручніше і, отже, доцільніше. Фрау Шульц подзвонить вам по домашньому телефону і домовиться про час та місце зустрічі. Зустрічатися з Шульц треба там, де вона вкаже, і ні в якому разі не у вас дома. Шульц не повинна знати надто багато про мосьє Кочека. Познайомити її з ним можна тільки тоді, коли в цьому виникне крайня потреба. «Батько» просив також передати Лізі, що знає — неробство набридло їй, але йому скоро настане кінець. От, либонь, і все, що мені доручено переказати вам.