Він довго тинявся по паризьких вулицях. Хмари, що заволокли небо зранку, порідшали. Крізь розриви в них час від часу показувалося сонце, і тоді черепичні дахи, вмиті ранковим дощем, яскраво вилискували. Василь обирав малолюдні вулиці, щоб ніхто не заважав йому думати про те, скільки грізних подій бачило це місто, скільки бур пронеслося над ним… Варфоломіївська ніч… Взяття Бастілії… Тут, у цьому місті, жили Робесп'єр, Дантон, Марат. Тут стратили короля і королеву… Камені паризьких бруківок зберегли пам'ять про благородну непримиренність, пристрасне бажання справедливості, розтоптаних «надлюдиною» тих часів — Бонапартом. І — Паризька комуна, героїчна репетиція нашого Жовтня… У грізний час, коли в 1914–1915 роках французьку землю топтали чоботи кайзерівських солдатів, сини Франції взялися до зброї і з кличем: «Батьківщина в небезпеці!» зупинили завойовників під стінами Вердена. Тоді вони показали небачену стійкість і героїзм, покрили свої бойові прапори невмирущою славою… А сьогодні нащадок тих героїв, Жубер, твердить, що, коли фашисти захоплять владу в Німеччині, йому від того ні холодно ні жарко… Та хіба тільки Жубер? На жаль, таких, як Жубер, у сучасній Франції чимало. Простодушні люди, вони не розуміють, що Гітлер та його. поплічники мріють про реванш, про помсту за поразку у війні. Перемога над ворогом пробудила у французів рожеві надії. Прості люди Франції вірили, що по війні, після стількох жертв запанує справедливість. Багато хто вірив і в авторитет Ліги націй. У післявоєнні роки настало розчарування. Воно було тим глибшим, чим рожевіші були надії. Класові суперечності загострилися ще більше… Чи зуміють французи сьогодні захистити від фашистських орд свою чудову батьківщину?..
Сар'ян, точний, як завжди, запросив Василя до себе, попередивши, що в нього буде Ганс Вебер. Цього разу Василь поїхав до журналіста сам, без Лізи.
Вебер тримався просто, говорив стримано і зовсім не був схожий на того веселого, трохи навіть легковажного чолов'ягу, яким звикли його бачити в тенісному клубі.
Після вечері вони втрьох пішли в кабінет господаря, і несподівано Вебер сам перейшов до діла.
— Жюль говорив мені про вас. Не дивуйтесь, ми з ним давні друзі, у нас нема таємниць один від одного. Я давно придивляюся до вас, але ви так майстерно граєте свою роль, що зрештою я подумав: цей Кочек один з тих сучасних молодиків, для яких нема нічого святого на світі, окрім дзвінкої монети. Я повірив, що ви прибули сюди, до Франції, з єдиною метою — робити гроші.
— Мені приємно це чути… Якщо такий досвідчений дипломат, як ви, дійшов до такого висновку, то мені нема чого боятися агентів Сюрте Женераль! — серйозно, без усмішки відповів Василь.
— Перейдімо, друзі, від компліментів до обговорення питань, заради яких ми сьогодні зібрались, — втрутився Сар'ян. — Ми не на дипломатичному прийомі!.. Мосьє Кочек і я поклали присвятити свої скромні сили боротьбі з фашизмом, де б з ним не зіткнулися. Ми запрошуємо вас, Вебере, приєднатися до нас. Ми зважили, що сьогодні реальна небезпека фашизму йде під нашої батьківщини, і ви, репрезентуючи тут Німеччину, могли б зробити неоціненну послугу, якби переказували нам відомості про події в Німеччині, щоб наш друг Кочек міг передавати їх компетентним організаціям…
— Яким саме організаціям, чи не можна дізнатися?
— Тут великої таємниці нема, — сказав Василь, — йдеться про організацію, яка вбачає у фашизмові смертельну небезпеку як для самої Німеччини, так і для всього людства, і яка поставила перед собою завдання боротися проти наступу фашизму всіма можливими засобами…. Мосьє Вебере, ви читали книжку Гітлера «Майн кампф»?
— Ще б пак! І можу додати, що мерзеннішої філософії Німеччина не знала, якщо, звісно, це маніакальне маячіння можна назвати філософією!..
— От і допоможіть нам, щоб це маячіння не стало страшною реальністю! — сказав Василь.
— Я готовий. Тільки майте на увазі, що я — звичайнісінький секретар генерального консульства. Ми видаємо візи на в'їзд до Німеччини, реєструємо шлюби, народження дітей у німецьких підданих, розсилаємо повістки юнакам, що досягли призовного віку. Як бачите, у нас не дуже широкі повноваження. Звісно, я буваю в нашому посольстві, відвідую наш клуб, маю стосунки з поінформованими дипломатичними працівниками й іноді дізнаюся про справді важливі й цікаві новини. Я ладен ділитися з вами цими новинами, але, по-моєму, інформація, яка пройшла через другі, треті руки, мало що дасть. Треба шукати щось інше.
— Що саме ви маєте на увазі? — спитав Василь.