«Спершу, кожен намагався виразити свою радість. Тоді було сильне бажання показати й висловити публічно ті почуття, що запанували в сім’ях.
По-друге, була вдячність за мир, що принесла запит на видовище, яке б дозволило усім взяти участь і відчути радість.
Зрештою, самі вояки, що повертались додому після війни тисячами, також прагнули видовища і радості в мирному житті. Вони безцільно блукали вулицями великих міст, таких як Нью-Йорк або Чікаґо. Тож ті дійства, що влаштовували фундаменталісти, були для вояків нагодою гарно провести час. А також вони задовольняли деякі з питомих потреб суспільства, особливо в містах».
Деякі прозорливі євангелістські проповідники вбачали в цих суспільних потребах можливість відродити фундаменталізм, позиціонуючи його в прикрашеній і доступній для народу формі. Скориставшись золотим правилом маркетингу – якщо поєднаєш два продукти, то можна створити третій – фундаменталісти розробили гарну розважальну програму з патріотичною тематикою для вояків та вклали туди свій посил. Один з таких проповідників, Торрі Джонсон, орендував у Чікаґо оркестрову залу на 3200 місць й запросив молодого пастора і радіопроповідника Біллі Ґреяма виступити на вступних зборах «Молоді за Христа» (МЗХ).
Біллі Ґреям одразу досяг успіху. Цей рух та його зібрання продовжували набирати обертів у зв’язку з популярністю їх програм і послань, а в липні 1945 більш ніж шістсот молодих лідерів з усієї Північної Америки зустрілись на фундаменталістському конференц-центрі у Винона Лейк, Індіена, й створили Міжнародну «Молодь за Христа». Торрі Джонсон був обраний президентом, а Біллі Ґреям – першим польовим представником.
МЗХ захоплювалась патріотизмом, який тоді був на часі й завдяки цьому здобула значну прихильність. На День пам’яті 1945, коли святкували також і капітуляцію Німеччини, 70 000 членів МЗХ в Чікаґо заспівали національний гімн із кількома сотнями прапорів. Вони також співали патріотичні пісні на честь ветеранів війни, багато з яких були присутніми. Кульмінацією програми став емоційний заклик до натовпу купувати боргові розписки з війни.
На таких відродженських церемоніях фундаменталісти застосовували всі сучасні методи привернення уваги та вкладали в них свій посил. Лідери МЗХ одягали кольорові костюми і спортивні куртки; атлети, артисти, військові та цивільні лідери – всі показували різноманітні цікаві програми для широкого загалу, але в кожній події був прихований зміст, що коренився у фундаменталістській філософії. Всі зусилля були спрямовані на те, щоб донести цю філософію в сучасній, привабливій обгортці. Це робилося свідомо під такими промовистими гаслами як «стара правда для сучасної молоді» та «актуальний в усі часи, та закарбований у камені». Цим фундаменталісти прагнули показати, що вони сучасні, але не модерністські. Від біблійних опитувань до фокусників та цирку – все було християнізоване. Наприклад, учасником видовищ був кінь, який міг ставати колінами на хрест і відводив ногу дванадцять разів коли його запитували скільки апостолів було у Христа або три рази, якщо запитували скільки осіб входять до Трійці.
Та головною в усіх цих зібраннях, що поєднували патріотизм, розваги й фундаменталістський посил, була проповідь. Навіть та молодь, котру не надто цікавив фундаменталізм, чи яка взагалі була байдужою до нього, після таких видовищ і розваг була щасливою послухати проповідь, в якій нагадували про обов’язок кожного перед Богом. А позаяк молодь відвідувала такі зібрання щотижня, посил фундаменталістів поступово почав проникати до їхній сердець та думок, ймовірно, навіть без усвідомлення самою молоддю. Це було великим досягненням фундаменталістського руху. З цього приводу Біллі Ґреям зауважував: «Ми вживали всі сучасні методи привернення уваги незвернених – і ми підсунули їх Євангеліє під очі».
Палкий та емоційний прояв патріотизму фундаменталістами вразив усю націю й віднині медіа, які колись зображали їх як маргіналів, раптом стали їх вихваляти. Преса щедро хвалила рух у своїх заголовках і детально освітлювала його. В лютому 1946, в журналі «Тайм» вийшла стаття про МЗХ, прикрашена словами президента Трумена: «Це саме те, що я хотів, щоб сталося з Америкою».