3. Наступ на лібералізм шляхом зображання секулярного гуманізму як релігії
На початку 20 століття фундаменталісти програли модерністам в інтелектуальних змаганнях. Головною їхньою проблемою було те, що вони протиставляли сучасній науці біблійні факти як беззаперечну істину. В другій половині 20 століття вони змінили стратегію та стверджували натомість, що ліберальна ідеологія сповідує секулярний гуманізм як релігію. Це означало, що ліберальний світогляд походить із філософських основ секулярного гуманізму. Малося на увазі, що секулярний гуманізм відіграє роль релігії для ліберальної думки. Цей наступ на лібералізм проявлявся в таких заголовках для публікацій як «Християнський маяк», «Есенціалізм», «Переможець хрестоносця», «Королівський бізнес», «Конфлікт», «Захисник» та «Динаміт».
Головним архітектором цієї думки був Френсис Шейффер. Протягом свого життя він написав близько 30 книг, найбільш упливовою з яких був «Християнський маніфест» (Francis A. Schaeffer. “A Christian Manifesto”, 1981 – прим. перекладача), що був написаний, аби відіграти для євангелістів таку ж роль, як «Комуністичний маніфест» відіграв для комуністичного руху. Френсис Шейффер у своєму «Християнському маніфесті» намагався надати нове беззаперечне підтвердження основним догмам християнства – виразити їх термінами 20 століття й висвітлити відповідно до розуміння сучасних проблем, – а ще спонукати радикальне християнське учнівство.
Першочерговою метою Шейффера було досягнення інтелектуальної переваги фундаменталістської думки над сучасною ліберальною. Над цією метою він працював усе життя і мав щодо цього двосторонню стратегію. По-перше, він уважав себе ідеологом християнського фундаменталізму. По-друге, він був активістом у справі поширення освіти й розуміння серед своїх людей. Виконуючи місію освіти фундаменталістів, він заохочував своїх людей створювати християнські товариства для вивчення Біблії та обмірковувати насущні проблеми. Задля них він видавав навчальні посібники та знімав навчальні фільми і серіали. І як наслідок, Товариство вивчення Біблії стало розповсюдженим по всій країні.
Як ідеолог, Шейффер сформував позицію фундаменталістів на сучасний світовий контекст, критикуючи секулярний гуманізм як релігію лібералів. Він завжди наголошував у своїх книгах і промовах на тому, що секулярний гуманізм – деструктивна, антихристиянська ідея. Він розумів, що передумовою секулярного гуманізму є культурний та інтелектуальний спадок Заходу від греко-римського періоду й аж дотепер. Та вважав, що сучасна західна ліберальна думка є апогеєм цього накопиченого досвіду. А отже наступ на лібералізм не буде успішним до тих пір, поки він буде міцно вкорінений у помилках інтелектуального та культурного розвитку західної цивілізації, починаючи від греків і дотепер. Він аргументував це в своїй книзі «Як нам тепер жити? Підйом та занепад західної думки і культури». Його метою було встановити всі основні позиції супроти істини християнської віри. Отож його підходом до греко-римської філософії було зіставлення її «слабкості» та «сили» християнства. Із Шейффера брали приклад також Хел Линдзі, Тім Лахей, Онелі Мекґро – ті, хто висловлювали свою фундаменталістську позицію в різних питаннях.
4. Політична підтримка християнського фундаменталізму
І тут цілком природньо постає питання: якою є політична підтримка американського християнського фундаменталізму?
Поняття «політична підтримка» (Англ. power base – прим. перекладача) включає: 1) філософію чи набір вірувань; 2) людей, котрі дотримуються цього.
Політичну підтримку американському фундаменталізму надає група протестантів, що звуться євангелістами. Євангелізм є унікальним явищем для протестантизму. Та слід зауважити:
Усі євангелісти є протестантами, але не всі протестанти – євангелісти.
Євангеліст може належати до будь-якої протестантської конфесії або церкви.
Говорячи загалом, євангелізм закликає до простої концептуальної єдності. Джордж Марсден пише, що протестант будь-якої конфесії буде євангелістом, якщо надає значення наступним доктринам:
а) Доктрина Реформації про найвищий авторитет Священного писання.
б) Справжнє, історичне розуміння зусиль Бога, спрямованих на спасіння, як це описано в Біблії.
в) Вічне спасіння лише через власну віру в Христа.
г) Відданість церкві та місіонерство.
ґ) Важливість свого «я» завдяки духовному перетворенні життя (навернення або «народження знову»).