Весь 12-річний період президенства Рейґена-Буша (1980-1992) був періодом навчання для фундаменталістів. Вони усвідомили, що просто мати свого президента в Білому домі недостатньо. Не менш важливим було розуміти як працює Конгрес, адже наприкінці дня члени Конгресу голосують за біллі, а якщо білль не набере необхідної більшості голосів, тоді він не матиме сенсу. Також вони зрозуміли, що члени Конгресу не голосують за принципом «правильно» або «не правильно», а керуються дуже вузьким критерієм. Їх турбує тільки перемога на наступних виборах. Тож вони голосуватимуть так, щоб це потішило більшу частину їхніх виборців, навіть якщо доведеться голосувати за щось аморальне. Вільям Мартін цитує фундаменталістку Канні Маршію, котра під кінець зрозуміла критерій для голосування в Конгресі за умов славетної американської демократії: «Вони не усвідомлюють наскільки порочними є більшість політиків, що вирішили голосувати на основі принципу «Хто зможе найсильніше натиснути на мене? Хто створить найбільше проблем для мого переобрання?», а не принципу «Чи це правильно?» Шлях до спасіння є зовсім інший, аніж той, по якому ви йдете голосуючи таким чином. Ви не йдете до спасіння, а чините спротив спасінню».
Протягом цього періоду фундаменталісти інколи мали змогу винести на розгляд Конгресу деякі біллі, що стосувались питань сім’ї, знаючи що вони будуть відхилені. Це робилося з багатьма намірами. По-перше, досвід винесення біллів на розгляд був для фундаменталістів нагодою повчитись лобіювати свої інтереси в Конгресі. По-друге, багато біллів були свідомо написані радикально, тож чимало ліберальних і поміркованих законодавців не голосували за них, що викликало злість у тих євангелістів, які симпатизували фундаменталістам, але самі не були активними. Неодноразові відхилення таких біллів спонукало цих симпатиків або до фінансування фундаменталістського руху, або до вступу в його ряди. По-третє, багато виборців, особливо південних баптистів, традиційно були демократами, але оскільки вони підтримували радикальні справи, то вирішили проголосувати за Рейґена. І тепер важливо було втримати їх у Республіканській партії, що й було зроблено, давши відчути їм біль поразки та поглибивши їхню відданість. Їх змусили залишитись у партії в якості «армії Бога».
Ще однією метою винесення радикальних біллів на розгляд було визначити, хто із членів Конгресу не поділяє позиції фундаменталістів і голосує «проти». Після визначення супротивників, їх могли атакувати на наступних виборах, задля їхньої поразки могли докладатись неймовірні зусилля. Таким чином давали знати іншим членам Конгресу, що як голосуватимуть не в інтересах фундаменталістів, тоді їхня політична кар’єра швидко скінчиться. Вкінці другого терміну Рейґена Білий дім був паралізований скандалом «Іран-контрас», однак причетний до скандалу полковник Олівер Норс став героєм для фундаменталістів. 1992 президентом був обраний Білл Клінтон, ліберал, бо на той момент економіка переживала спад. І хоча президент Буш був популярним 1991, особливо після розгрому Саддама Хусейна, до виборів почався спад економіки і люди захотіли змін. У результаті Клінтон, в якого головною темою була економіка, прийшов у Білий дім.
Знаковою подією виборів 1992 стало висунення телеєвангеліста Пета Робертсона (Насправді, Робертсон не висувався на виборах 1992. Можливо, Закаулла мав на увазі вибори 1988 – прим. перекладача) по списку Республіканської партії. Ця кампанія мобілізувала мільйони фундаменталістів і була створена Християнська коаліція, очолювана Ральфом Рідом, яка закликала виборців голосувати за Робертсона та збирала гроші на його підтримку. Побоювання економічного спаду, а також нездатність президента Буша впоратися з ним завчасно, змусили навіть південних євангелістів проголосувати за Клінтона. Як наслідок, Клінтон переміг у більшості південних штатів.
Клінтон був лібералом і його лібералізм був належним чином перевірений фундаменталістами ще на початку його першого терміну. Протягом першого місяця його президентства в Білому домі оголосили, що відтепер геї не будуть звільнятися з армії. Конгрес, Пентаґон та фундаменталісти виразили настільки рішуче несприйняття цьому рішенню, що Білий дім поступився і прийняв компромісне рішення за принципом «не запитують; не зізнавайся». Консерватори також завдали фатального удару по клінтоновому плану охорони здоров’я, котрий підготувала перша леді Хілларі Клінтон. В соціяльних питаннях Клінтон перехитрив республіканців та фундаменталістів, котрі завжди засуджували зростання злочинності при лібералах. Прагнучи здобути підтримку жителів передмість, Клінтон ініціював кримінальний законопроєкт, що мав додатково виставити на вулиці 100 000 полісменів, забороняв продаж 19 видів штурмової зброї та виділяв гроші на спорудження нових в’язниць. А перед цим він ще й підписав Білль Бреді, що встановлював п’ятиденне очікування при купівлі легкої вогнепальної зброї.