Це лиш увічнює замкнене коло взаємної ненависті між Заходом (передусім США) та мусульманським світом і дає змогу екстремістам з обох таборів проповідувати насилля, тероризм і війну. В той час як раціонально мислячі й помірковані люди з обох таборів нівелюються. Така ситуація є небезпечною для миру та гармонії людства, проте її можна подолати. Якщо діалог і дебати, запропоновані вище, будуть прийняті мусульманським світом із метою звернення в першу чергу до американської (і західної загалом) громадськості, ситуація може суттєво покращитися.
Але для того, щоб забезпечити цілковитий успіх постійного діалогу, мусульманський світ також повинен навести порядок у власному домі. Ефективність такого діалогу суттєво зросте, якщо мусульманські країни стануть демократичними не лише формально, але й реально. Демократія необхідна, адже в постколоніальний період, на жаль, в більшості мусульманських країн, які щойно здобули незалежність, правлячі еліти позбавили свої народи статусу громадян і звели їх фактично до статусу «суб’єктів», встановивши авторитарні, диктаторські чи династичні системи правління. До Французької революції народні маси в Європі були суб’єктами абсолютних монархів, імператорів. Через це вони мали бути лояльними до правителя, в наслідок чого розмивалась різниця між правителем і державою. Будь-яка незгода суб’єкта з правителем була рівнозначною державній зраді й каралася відповідно. У переважній більшості мусульманських країн і сьогодні незгода чи опозиція до чинної влади прирівнюється фактично до зради держави й теж карається відповідно. Тоді як за демократії, громадяни мають право не погоджуватись та опонувати владі й це право захищене і гарантоване демократичною системою. Будь-яка дискусія в мусульманських країнах про демократію викликає недовіру, бо західна модель ліберальної демократії заснована на ідеї абсолютної свободи особистості й деколи рішуче порушує головні моральні принципи, ба навіть заперечує ісламські цінності та принципи шаріату. Через безмежну свободу особистості, яка є основою ліберальної демократії (що може розмивати моральні підмурки суспільства, заснованого на шаріаті) багато хто в мусульманському світі заперечує саму ідею демократизації. Хоча вони й прагнуть підзвітності та відкритості, їхнє заперечення лібералізму не розрізняє лібералізм як філософію та демократію, як систему правління, базовану на рівних можливостях для всіх, підзвітності, відкритості та верховенстві закону. Щоб наголосити на цьому розрізненні ліберальної філософії та демократії, ми пропонуємо «демократію визволення» в мусульманському світі. Демократія визволення звільняє людину від абсолютної влади, проголошеної династичними правителями й диктаторами. Демократія визволення визнає Бога як найвищого суверена, шаріат визнає за правове поле, кодекс поведінки та ведення справ, і в той же час забезпечує розподіл влади й повертає гідність кожному, яка дається при народженні представником ісламської цивілізації. А влада ґрунтується на довірі. Ніхто не стоїть вище закону, а правителі підвладні тим самим законам, що й прості громадяни. Підзвітність є відкритим процесом. Лідери обираються і є підзвітними, судова влада є незалежною, а свобода висловлювань, що не суперечить ісламській моралі, гарантується кожному, в тому числі й пресі.
Як тільки демократія визволення буде впроваджена не лише декларативно, а й по-справжньому, ефективність діалогу з Заходом зросте багатократно. Насамперед, це започаткує процес внутрішніх реформ, що очистять систему від безвідповідальності, що спричиняє погане управління й корупцію, які послаблюють національні позиції на переговорах та під час діалогу. Зі свободою висловлювань розпочняться внутрішні дебати, які дадуть нам змогу виявити наші слабкості, якими користаються маргінали. З’являться різноманітні школи думки й за демократичного процесу шляхом їхнього поєднання або знайденням спільного ґрунту буде визначена позиція, яку мусульманське суспільство займе при діалозі з Заходом. Зближення усіх шкіл думки, спільнот і груп стане показником для Заходу того, що мусульманський світ об’єднаний та готовий до серйозної і відкритої дискусії, тож більше не можна шантажувати їх чи підкуповувати декількох осіб, не рахуючись із рештою маси. Запровадження такої демократії визволення до того ж сприятиме довірі мусульман до їхніх лідерів. Із цією довірою, мусульманський світ зможе розпочати діалог із Заходом з упевненістю, гідністю й конструктивними ідеями – все це зміцнюватиме наші переговорні позиції. Крім того, наші вільні й незалежні медіа, наші дипломати, які слідуватимуть демократичній традиції звертання до мас, інтелектуали, чиї позиція та аргументація підготовані відкритими внутрішніми дебатами, взаємодіятимуть з Заходом, який буде цінувати і поважати таку взаємодію. Результат буде тільки конструктивним і призведе до взаємовиграшної ситуації – тоді екстремісти будуть позбавлені свого ґрунту, а нова реальність допоможе їм прозріти й стати на конструктивний шлях. Ефективність такого підходу надасть змогу мусульманському світу (медіа, інтелігенції, лідерам громадської думки та політикам) звернутись до американських мас, медіа, інтелігенції та уряду із взаємними розумінням, повагою та співробітництвом, замість зіткнення цивілізацій, яке західна інтелігенція буде вбачати упереджено, і навіть довготривалі конфліктні питання матимуть значно сприятливіші умови для мирного та взаємовигідного їх вирішення.