У переважній більшості ж мусульманських країн з фіктивною демократією та формальними виборами корумповані лідери правлячої партії під оплески йдуть на чергові вибори й оголошуються переможцями з великим відривом.
Міністра оборони Дональда Рамсфельда постійно критикували за провальну стратегію в Іраці, але щоразу президент Буш висловлював йому повну довіру. 1 листопада 2006 президент сказав публічно на його захист:
«Я попросив його вести одночасно війну проти терору в Афганістані та війну в Іраці, а крім того ще й перетворювати наше військо … Я задоволений тим прогресом, який ми зробили. Я хочу, аби він залишався до кінця президентського терміну».
Та вже за кілька годин після того, як нація виразила на виборах своє незадоволення політикою щодо Іраку, Рамсфельд пішов у відставку. Приймаючи відставку президент Буш сказав:
«Після декількох розмов і обмінів думками ми з міністром Рамсфельдом дійшли висновку, що прийшов час для нового керівництва у Пентаґоні … Ми деякий час обговорювали нові перспективи. Він любить називати їх «нові задуми». Він сам розуміє, що в Іраці не все добре і справи йдуть повільно».
В мусульманському світі багато хто може розглядати відставку Рамсфельда та бушову зміну позиції як поразку Буша, й це так і є, проте якщо ми, мусульмани, розуміємо лише це, тоді програємо із двох основних причин:
Ми не усвідомили справжнього секрету неймовірної американської могутності, влади і величі – тож наші справи зі США йтимуть погано і на нас чекатиме ще один провал через наше ігнорування визначальної ролі американської громадської думки.
Друга невдача пов’язана із нерозумінням того, що справжня демократична система може виправити помилки, які влада учиняє навмисно або ненавмисно. Якщо ми не зрозуміємо цього, то ніколи не зможемо встановити демократію визволення в мусульманському світі й наша цивілізація залишатиметься слабкою. Ми й надалі будемо жертвами власних диктаторів та зовнішніх сил.
Натомість, якщо ми подивимось на розвиток американської демократії, то побачимо, що зміна громадської думки (виражена голосами на виборах) приборкала могутнього і рішучого лідера та його агресивну партію й тепер він готовий прислухатись до тих, кого відмовлявся слухати протягом останніх шести років (2000-2006). Мораль цієї історії для мусульманського світу полягає в тому, щоб застосувати вдома демократію визволення, адже це навчить наших лідерів мирно та конструктивно мобілізувати громадську думку на користь бажаних питань – як тільки вони навчаться цього вдома у цілком демократичний спосіб, то зможуть також вести справи зі США на умовах взаємоповаги, переконливо звертаючись до американської громадської думки, до усього американського народу – і якщо переконаємо американський народ, тоді відповідним чином зміниться й поведінка їхніх лідерів, що є нормальним у демократичному суспільстві.