2. Часті й жахливі війни в Європі
Протягом 15-16 століть в Європі часто відбувалися війни, наслідком яких стали руїни, страждання й переміщення мас невинних людей, особливо бідних і позбавлених власності. Одними з найбільших війн були: Столітня (1337-1453) між Англією та Францією, три громадянські війни в Німеччині протягом трьох десятиліть (1522-1555) та нідерландська боротьба проти іспанської католицької окупації, що тривала майже століття й урешті-решт завершилася здобуттям незалежності в 1648. В останній чверті 16 століття Франція пережила війну трьох Генріхів. Це була війна за правонаступництво, корінням якої був конфлікт між католицизмом та протестантизмом. Тридцятилітня війна (1618-1648) почалась як боротьба між католиками та протестантами в Німеччині, однак поступово в цю війну були втягнуті Данія, Швеція, Франція, Габсбурги, Іспанія та Австрія. Позаяк у Європі не було миру, багатьом здалась привабливою міграція до Нового світу.
3. Структурні зміни в сільському господарстві та, як наслідок, економічні труднощі
В 16 столітті, у зв’язку зі зростаючими світовими потребами у вовні, багато землевласників замість обробки землі почали пасти овець. Суттєве зменшення обробки земель призвело до масового безробіття серед фермерів, що стали вбачати порятунок у жебрацтві й злочинності. Ця проблема з часом загострилася в зв’язку зі збільшенням кількості населення в Англії, яке зросло із 3 мільйонів 1485 до 4 мільйонів у 1603. Й тому широкі простори Нового світу приваблювали своїми великими можливостями для економічного покращення.
4. Філософія меркантилізму й колонізація
Філософія меркантилізму стверджувала, що ті нації, котрі експортують більше та обмежують імпорт, стануть багатими. Це означало, що колонізація є прямим шляхом до збагачення, бо колонії надавали гарантований і захоплений ринок для експорту колонізаторів і збагачували їх можливістю користання своїми природними ресурсами. Отже, колонізація Нового світу була прекрасною нагодою для європейських інвесторів та королів збільшити свої багатства.
5. Виправлена релігія та її криза
Одразу після того, як Європа була поглинути війнами між католиками й протестантами, король Англії Генрі VIII, католик, зробив поправки до релігії задля задоволення своєї всезростаючої любові до влади та жінок. Він хотів розлучитися зі своєю дружиною Катрін, але в католицизмі розлучення не дозволені. Він попросив Папу надати дозвіл, але Папа відмовив. Твердо вирішивши одружитися з молодою та гарною коханкою Ен Болен, він порвав стосунки з Ватиканом і встановив Англіканську церкву. І оголосив себе «єдиним захисником, єдиним верховним владикою» та навіть «главою церкви, після Христа». Будучи главою нової релігії, він дозволив собі розлучитися з Катрін та одружитися з Ен Болен. Пізніше, стративши Ен Болен, він одружився з іншою жінкою. Протягом свого правління Генрі VIII одружувався шість разів. І хоча він заявляв, що реформував католицизм, насправді в Англіканській церкві все було те самим, за виключення трьох змін:
а) Влада належала королю Англії, замість Папи.
б) Клірики Англіканської церкви були підлеглими королю Англії.
в) Король міг одружуватися й розлучатися стільки разів, скільки забажав.
Протестантизм закликав до очищення Європи, натомість новостворена Англіканська церква нічого не реформувала й залишила всі положення католицизму щодо віри, догм і духовного життя. Багато хто в Англії хотів реформувати та очистити Англіканську церкву на зразок протестантизму, однак їх переслідували. Їх почали називати «пуританами» (Від англійського слова purity – чистота. Пуритани бажали очистити церкву – прим. перекладача). Пуритани, багато з яких були успішними ділками, згодом були розчаровані тим, що держава підвищила податки й почала віддавати перевагу католикам, надаючи їм кращі умови в бізнесі. Через це Новий світ приваблював пуритан. Вони вірили, що не лише зможуть там очистити релігію відповідно до вчень протестантизму, а й не знатимуть жодної економічної дискримінації. В результаті відбувся масовий вихід пуритан із Англії до Нового світу. Самі пуритани називали цей переїзд паломництвом, а себе – пілігримами. І в американській історії вони запам’яталися як пілігрими. Перший значний контингент пуритан прибув до Плимесу, Месечусетс, у грудні 1620. Перша зима була настільки важкою, що половина контингенту загинула від хвороб та голоду, проте багато хто вижив завдяки допомозі місцевих племен аборигенів та співпраці з ними. Аборигени також навчили їх вирощуванню врожаю та рибальству. Десятиліттями пуритани продовжували прибувати із Європи до північно-східної частини США, яку почали називати «Новою Англією», зважаючи на густоту її населення на той час.