Мішель підійшла до нього з ганчіркою й тазом з водою.
Зайдіть за цю ковдру, роздягніться та вимийтеся. Ви знайдете чисту сорочку й штани. Я хочу винести ваш закривавлений одяг, перш ніж моїм пацієнтам стане погано від смороду.
Невже я так погано пахну? — Рембо похитав головою. — Думаю, я вже принюхався.
Людина може майже до всього звикнути.
Ні, — Рембо кивнув на обличчя хлопчика. — Не до всього.
Він зайшов за ковдру. Коли ж повернувся, Мішель промила й продезинфікувала рани на його руках і щоках.
Подряпини не надто серйозні, — сказала вона. — Шрамів не буде.
У мене їх і так вистачає.
Я помітила. — Її очі завмерли, коли вона розглядала шрами на його грудях, правому біцепсі й лівій вилиці. — Хто ви?
Людина, яка хоче мирного життя.
Цілком очевидно, що ви пережили інше. Прагнете мирного життя? — Мішель зітхнула. — Та чи не всі ми хочемо цього?
Почувши стукіт дерева об скелю, Рембо обернувся й побачив безногого старого, який шкутильгав на милицях до входу в печеру.
Йому відірвало ноги міною, — сказала Мішель. — Тепер він плазуючий міношукач.*
Що?
Він повзе по мінному полю й шукає безпечну стежку. Він. вважає, що йому вже нічого втрачати… Крім свого життя. Але життя для нього ніщо порівняно з долею країни. Як і для інших афганців. Дух їхній великий і сильний, але й тільки.
Рембо вийшов із печери розгублений. Він закрив очі, щоб угамувати біль, відкрив їх, і душа його наповнилася надією, коли побачив Мусу, який в’їжджав у табір у супроводі трьох вершників і двох навантажених кошиками коней.
Жителі почали поспішно розпаковувати кошики. Халід, Рахім і Мосаад проштовхнулися крізь юрбу. Мосаад мечем піддяг кришку кошика, заглянув усередину та дістав гвинтівку.
Мішель вийшла в печери:
— О, тепер вони допоможуть вам знайти вашого друга.
РОЗДІЛ 7
Траутмен лежав ниць на підлозі своєї яскраво освітленої камери. Обличчя його було суцільним синцем. Кожен рух приносив біль. Останнього разу, коли він справляв малу нужду, він мочився кров’ю.
Його оточували полковник Зейсан, сержант Кауров і ще декілька людей.
Ви тут один, — сказав Зейсан. — Ваше життя в наших руках. Ніхто не знає про вас. Ніхто не намагався розшукувати. Уряд вами не цікавиться.
Траутмен дивився в стіну, ігноруючи його.
Так, я зневажаю їх усіх за те, що й вас. Мене теж зробили гарматним м’ясом, — сказав Зейсан, — але запевняю вас, я все-таки не має наміру втрачати свій шанс і сподіваюся вибратися із цього лайна. Отже, якщо ви хочете звільнити себе від цих страждань, кажіть, навіщо ви тут?
Сержант Кауров ударив Траутмена в живіт. Коліна Траутмена притиснися до грудей. Стогін його був нелюдським.
Навіщо ти тут?
Я не планував, — Траутмен судорожно ковтав ротом повітря, — перетинати кордон. Я зробив помилку…
Кажи ще раз. Правду!
Кауров ударив Траутмена по спині.
Що ти робив за кордоном?
Оглядав визначні пам’ятки.
Шпигун! Скільки американців було з тобою?
Нікого!
Брехун! Скільки американців перейшло кордон?
Кауров ударив Траутмена в пах. Його вирвало.
Не витрачай мій час і не ображай мою розвідку, — сказав Зейсан. — Учора були збиті два вертольоти. Цього ніколи не було в моєму секторі. Ти думаєш, я повірю, що твоя поява та вчорашня атака — збіг? Де знаходиться ватажок заколотників Мосаад Хайдар? Де інші бандити Халід і Рахім? Ти прийшов сюди, щоб пообіцяти їм зброю, допомогу й навчити, як убивати більше моїх людей. Де їхня база?
Кауров ударив Траутмена в обличчя.
Де? Якщо існує план збунтувати народ у цьому районі й підірвати мій авторитет — так і скажи. Ми це зупинимо, — вимовив Зейсан.
ЧАСТИНА VI
РОЗДІЛ 1
Рембо сидів серед підсвічених заходом дерев на краю табору. Він закінчував чистити свій комбінований автомат-гранатомет і втретє за день перевіряв ящик із вибухівкою.
У таборі тим часом готувалися до весілля. Жінки надягли святкові чадри. Чоловіки за допомогою паличок наносили собі на повіки тонкі смужки червоної, зеленої або блакитної фарби. Деякі застромили у свої тюрбани яскраві квіти. Музиканти грали на екзотичних інструментах. Невелика прямокутна коробка — задня стінка качала повітря, а на передній знаходилися клавіші — звучала, немов верхні регістри акордеона. Вузький і довгий струнний інструмент видавав звуки надто високо налаштованої мандоліни. З убогих сільських запасів їжі готувалися гострі страви. Запах баранини, змішаної з керрі та рисом, збуджував у Рембо апетит. До нього підійшов Муса.