Однак танк, як і раніше, залишався на місці і його кулемети не перестаючи строчили, а гармата продовжувала вести прицільний вогонь. Афганці, які необережно висунулися з укриття, щоб відсвяткувати перемогу, дуже швидко отримували можливість померти смертю мученика, про яку стільки мріяли.
Танк кинувся вперед, стріляючи на ходу й трощачи гусеницями все на своєму шляху. Ще кілька повстанців упали на камені.
Поранений афганець спробував у передсмертному кидку підірвати танк. Вибухівка з палаючим запалом упала за п’ять кроків від того, хто кидав. Танк наближався, але надто повільно, щоб потрапити під вибух. Повстанці в розпачі поливали бойову машину автоматними чергами. Ствол гармати почав розвертатися в їхній бік.
Рембо схопився на ноги та помчав до вибухового пакета. Він підхопив пакет на бігу й метнувся назустріч танку. Шквал кулеметних черг змусив його кинутися на землю. Падаючи, Рембо метнув пакет; той упав на турель кулемета. Танк був уже поруч, його тінь накрила Рембо, який притиснувся до землі, щоб не бути розчавленим днищем машини. Справа та зліва злісно скреготали гусениці. Побачивши нарешті денне світло, Рембо схопився на ноги й з усіх сил побіг. Легені стискало, ноги простромив біль. Вибух жбурнув його на землю. Гарячий вітер обпік шию.
Перевівши подих, Рембо озирнувся. Кулеметна турель по косилася, ствол дивився в землю. Із розбитої машини вирвався вогонь.
Рембо знесилений лежав на піску.
Його накрила тінь. Він поліз за ножем.
І зупинився, побачивши усміхненого Мосаада, який протягнув руку, щоб допомогти йому встати.
РОЗДІЛ 5
З боку перевалу ще лунала безладна стрілянина — уже не автоматні черги, а окремі постріли з гвинтівок. Повстанці полювали за радянськими військовими, які ховалися в завалах ущелини. Рембо відчув відразу, здогадавшись, що пійманих солдатів афганці одразу вбивають.
Якщо не враховувати цю стрілянину, то бій закінчився. Пил улігся. Серед уламків і трупів блукали повстанці, збираючи трофейну зброю та боєприпаси.
Афганець перерізав горло пораненому радянському солдатові. Рембо відвернувся. Ця війна не моя!
Ці люди ледь спроможні прогодувати самих себе, не кажучи вже про полонених. У них надто багато своїх поранених, щоб витрачати медикаменти на поранених ворогів. Якщо вони дозволять полоненим піти, ці радянські знову повернуться та знову будуть убивати повстанців. У повстанців немає вибору, їм доводиться вбивати полонених.
І все-таки…
Ця війна не моя!
Шум змусив його обернутися. Зліва, подалі від поля бою, утворився кружок збуджених повстанців, які кидали кудись каменями.
У Мосаада спалахнули очі. Він побіг до юрби. Халіді Рахім відразу до нього приєдналися й почали розштовхувати всіх, щоб прорватися в центр.
Збентежений і незадоволений Рембо поспішив за ними. Коли пін побачив, що служило мішенню для повстанців, йому стало
недобре. Російський солдат — хлопець не більше двадцяти
років — лежав на піску, обхопивши руками голову та намагаючись захиститися від каменів, якими афганці закидали його.
Один із моджахедів відірвав руки росіянина від його голови. Хлопець кинув угору зляканий погляд. Він нагадав Рембо забите бідолашне щеня. Світловолосий, блакитноокий, зовсім ще хлопчина, із м’якими рисами обличчя, що видавали в ньому жертву, а не ґвалтівника.
Повстанці схопили полоненого за плечі та закрутили його, як дзиґу. Хлопець звалився на пісок, і в нього знову полетіли камені. Один з афганців дістав ніж, схопив хлопця за волосся, ривком закинув йому голову, щоб зручніше перерізати оголену шию…
Рембо метнувся через юрбу та перехопив руку афганця за мить до того, як лезо торкнулося тіла. Блискучий клинок тремтів за міліметр від вени, що здулася на шиї; афганець намагався вивільнитися з рук Рембо, а той з усієї сили відводив ніж убік.
Афганець заричав. Рембо вивернув йому руку й перехопив ніж.
Афганець відскочив і націлив свою гвинтівку в груди Рембо.
З юрби вибіг Халід і, схопившись за ствол, опустив його в землю. Він гаркнув на афганця та відразу звернувся Рембо із ще більшим гнівом.
Він говорить, що врятував тобі життя, а тепер ви квити за те, що ти врятував життя його дочки. Тобі не треба було втручатися.
Рембо повернувся. І побачив Мусу.
Але в нього не було часу сказати йому: «Слава Богові, ти живий! Слава Богові, тебе не було на скелі, коли я підірвав там заряди!»
Афганці скупчилися щільніше, їхні пози стали напруженішими. Рахім заговорив з люттю в голосі. Муса почав перекладати.