Схоже, я так і зробив.
Якщо тільки ці люди тебе приймуть.
Андрєєв опустив погляд.
Так. Звичайно, якщо…
Вони захочуть, щоб ти боровся проти своїх. Ти здатний на це?
Солдати у фортеці для мене не свої. Я родом з не дуже великого міста, Перм називається. Там у мене свої. А ті, хто живе в Москві, вони й гадки не мають, як у нас погано. Військові забирають молодь із села та посилають служити подалі від дому. А в Москві кажуть, що ми тут перемагаємо. Це неправда. На війні ніхто не перемагає. Ця війна не моя. Якщо мені афганці дозволять залишитися, то вони для мене будуть своїми.
Рембо пильно на нього подивився.
Ви можете мені довіряти. Андрєєв не підведе американця. А от чи можна вам вірити?
Щоб урятувати тебе, я ризикував своїм життям.
А я тепер ризикую своїм, щоб допомогти вам.
Ну добре. Я про це подумаю.
ЧАСТИНА VII
РОЗДІЛ 1
Рембо вивчав намальовану Андрєєвим карту доти, поки не вивчив напам’ять кожну дрібницю. Він піднявся зі свого місця в куті лазарету, де сидів поруч із гасовою лампою, відкинув ковдру та вийшов у темряву.
Цієї ночі повстанці не запалювали вогнів. Табір повністю занурився в пітьму. Якщо вертольоти прилетять у передгір’я, щоб помститися за денний напад, вони помітять вогонь. Пройшло кілька секунд, перш ніж очі Рембо звикли до темряви.
Зовсім поруч, справа від стіни урвища, відділився неясний контур чоловіка, що до цього повністю зливався із каменями.
Мусо, мені треба, щоб ти поперекладав.
Вони пішли до намету просто перед ними. Неголосна розмова обірвалася, як тільки вони ввійшли всередину. Полум’я свічки вихопило стривожені обличчя Халіда, Рахіма та Мосаада.
Цей радянський розповів тобі що потрібно? — запитав Халід.
Рембо розгорнув перед ними карту.
Але як перевірити, чи правда це? — запитав Рахім.
Я показав її вашому шпигунові, тому солдатові, який учора прискакав попередити про колону. Він сказав, що підрозділ афганців, у якому він служив, розташовувався не в самій фортеці, а поруч. Однак він двічі бував усередині й на карті показано все те, що він устиг там побачити.
А як щодо того, що він побачити не встиг? — не вгавав Мосаад.
Це я незабаром дізнаюся.
Незабаром? — насупився Мосаад. — А як незабаром? Коли ти збираєшся піти?
Сьогодні вночі.
Цієї ночі? Але тобі ж потрібен час для підготовки.
Немає в мене часу. Полонений сказав, що вони катують мого друга. Боюся, вони можуть убити його. Я мушу його витягти якомога швидше.
Мені це не подобається, — заявив Мосаад.
Я й сам не в захваті.
Мосаад подивився на Рембо.
Я обіцяв допомогти тобі й хочу виконати обіцяне. Скільки тобі потрібно людей?
Муса та ще п’ятеро, щоб постерегти коней.
Але як же можна атакувати фортецю такими силами?
Я не буду атакувати. Принаймні так, як звикли ви. У нас це називалося набігом. «Проноза Пітер».
Проноза Пітер? Це що за…
— Засунути й одразу втекти.
Переклад Муси викликав веселе пожвавлення вождів.
Тоді я буду молити Аллаха і про твою дупу, — сказав Халід.
Однак наступна фраза Рембо змусила їх стати серйозними.
Я візьму із собою бранця.
Невже ти йому віриш? — запитав Мосаад.
Ні. Але мені доводиться ризикувати. Він каже, що навколо фортеці мінні поля. Потрібно, щоб він мене через них провів.
А якщо він закричить і дасть знати вартовим? Він може зрадити тебе.
Обіцяю, якщо він покличе вартових, то помре першим.
Але другим можеш бути ти сам, — зазначив Мосаад.
У такому випадку вам потім не доведеться пояснювати, яким дурнем я був.
Мосаад стиснув плече Рембо.
Мені б не хотілося, щоб такий прекрасний гравець у бузкаші не дожив до наступної перемоги.
Наступного разу перемога буде твоя.
Що ж, нехай нам випаде шанс це перевірити.
Вони посміхнулися та вийшли з намету.
Опинившись у темряві, Мосаад подивився на небо. Голос
його був суворий.
Аллах позбавляє тебе свого благословення.
Не розумію, про що ти.
Вождь показав на хмари. Вони насувалися, ховаючи далекі зірки.
Буде буря.
Пульс Рембо став частішим.
У такому випадку ти помиляєшся, — сказав він збуджено. — Насправді Аллах благословив мене!
Тепер я нічого не розумію, — вимовив Мосаад.
Немає часу зараз пояснювати. Мусо, нам треба вийти до початку бурі.
Рембо поспішив повз намети й увійшов у той, де афганці тримали Андрєєва.