Моє начальство незадоволене останніми інцидентами в цьому секторі. А я незадоволений тим, що воно невдоволене. Обіцяю, що найбільш незадоволеним будеш ти. Моє терпіння закінчилося. Будеш відповідати на питання?
Траутмен простогнав:
Якщо я вам відповім на них, ви відразу розстріляєте мене. Як полонених повстанців.
А якщо не станеш відповідати, то пошкодуєш, що тебе не розстріляли. Ти поки не знаєш, як може бути боляче. Обіцяю, сьогодні вночі ти в мене заговориш. А ще обіцяю, що після цього ти отримаєш нагороду. Тобі дадуть води. Я вимкну лампи у твоїй камері. Навіть лікаря пришлю, щоб він тобі дав знеболювальне. Батіг і пряник. У тебе є тридцять хвилин. Подумай. За цей час у тебе з’явиться ще одна вагома причина відповідати.
Полковник замовк і відійшов від віконця камери.
«Що він мав на увазі, коли говорив про вагому причину відповідати?» — подумав Траутмен. Може, зараз відкриються двері, і прапорщик Кауров кинеться на нього?
Справді двері відкрилися, але не ті, що вели в камеру Траутмена, а сусідні, у камеру справа.
Скільки тобі років? — почув він питання, поставлене Зейсаном англійською й афганським діалектом.
Тремтячий хлоп’ячий голос щось відповів йому.
Тринадцять? — перепитав Зейсан англійською, і додав на діалекті. — Як шкода.
Траутмен не розумів, що все це означає. Чому Зейсан перекладає все, що говорилося в сусідній камері? І несподівано його осінило.
Він перекладає для мене!
Господи, він хоче, щоб я розумів, що відбувається.
Як шкода, — ще раз повторив Зейсан спочатку англійською, а потім на діалекті. — Там, у сусідній камері, сидить чоловік, який не хоче відповідати на мої питання. Через його впертість мені доведеться розпитувати тебе. Чи знаєш ти, де ховається ватажок заколотників на ім’я Мосаад Хайдар?
Хлопчик із тремтінням у голосі відповів щось афганською.
Ні? — запитав Зейсан. — Як шкода. Прапорщику, вилий йому кислоти на груди.
У нелюдському крику було стільки муки, що це змусило Траутмена забитися в кут камери та якомога міцніше закрити своїми покаліченими руками вуха.
Але як він не намагався, несамовиті крики все ж лунали.
Ех, якби цей американець погодився нам допомогти… — вимовив Зейсан.
Рембо піднявся по мотузці на стіну, подивився по боках і опустився на камені. Він смикнув за мотузку, повідомляючи Мусі й Андрєєву, що добрався. Тепер один із них теж почне підйом.
Рембо треба було встигнути багато чого зробити до того, як вони до нього приєднаються. Він скинув рюкзак, витяг міну й підкрався до вартової будки на куті фортеці. Через її рифлену металеву стінку до Рембо доносилися неясні голоси. Установивши детонатор на спрацьовування через п’ятнадцять хвилин і прикріпивши міну до стінки, він метнувся до рюкзака. Ще з одною міною в руці він підібрався до другої металевої будки, що стояла посередині стіни й ховала прожектор та солдата. Знову встановивши детонатор на п’ятнадцять хвилин, він прикріпив коробку до металу.
Крізь завісу пилу пробивалося світло, завдяки якому Рембо помітив п’ять машин, припаркованих поруч із трьома БТРами.
Біля машин на посту Стояли двоє солдатів. Незважаючи на досить пізню годину, ще семеро, голосно сміючись, вийшли з дверей справа від Рембо та рушили до дверей прямо навпроти нього. Один дав іншому сигарету й ніяк не міг справитися з запальничкою.
Повернувшись до рюкзака, Рембо побачив Мусу й Андрєєва. Його знову почали долати сумніви, чи можна повністю довіряти Андрєєву.
Чи зрозумів росіянин, що я збирався його вбити? Чи він напав на вартового, щоб розвіяти мої підозри?
Але роздумувати над цим більше не було часу. Чому бути, того не минути.
І все-таки йому було не по собі, поки він збирав свій лук і вставляв стріли в прорізи спеціального сагайдака, що кріпився до рукоятки. Наконечники стріл називалися «Мідноголовий випотрошувач».
Рембо повів свій маленький загін маршрутом, наміченим на карті, і вони опинилися біля потайних сходів поруч з будкою варти, що знаходилася на правому куті стіни. Не знімаючи з плеча автомат-гранатомет, Рембо вийняв стрілу та приготував лук до бою. Поки не прогриміли вибухи мін, він хотів стріляти з безшумної зброї.
Його обережність виправдалася, коли їм назустріч вийшов радянський солдат, який піднімався сходами. Він дивився собі під ноги, тому не відразу помітив Рембо. А коли помітив і потягнувся за автоматом, одразу був простромлений стрілою. Солдат почав осідати, Рембо кинувся вперед і підхопив його раніше, ніж автомат загримів би по камінню.