Крики, що лунали з коридору, підсилилися.
РОЗДІЛ 9
Раптом крики обірвалися. Луна жила ще якусь мить, але й вона пропало. У коридорі стало тихо.
Крім кроків Андрєєва не було ніяких звуків. Охоронець у коридорі вже повернувся в його бік, з’ясовуючи, чому відкрилися двері.
Андрєєв протягав йому пакет, наче приніс терміновий лист. Охоронець залишив пост, щоб прийняти пакет.
Зробивши кроків десять, охоронець завагався, обличчя його витягнулося від здивування. Він відкрив рот, але вимовити нічого не встиг. Андрєєв кинувся на підлогу. Охоронець, що сторопів від настільки несподіваного випаду, навіть не встиг зреагувати на раптову появу Рембо наприкінці коридору.
Рембо вистрілив із лука. Послана зі швидкістю двісті п’ятдесят футів за секунду стріла, улучила охоронцеві в праве око. Солдат смикнувся й упав на спину. Кінчик стріли, що наскрізь пробив череп і вийшов з потилиці, уперся в бетонну підлогу. Голова вбитого неприродно повернулася.
Знову в коридорі запанувала тиша.
Мусу Рембо залишив стежити за сходами з вулиці, а сам прослизнув до Андрєєва — той у цей час затягав труп у порожню камеру.
Рембо ввійшов туди. Із коридору їх зараз не було видно. Вони почули голоси, що лунали з камери трохи далі по коридору.
Полковнику, хлопчик мертвий, — говорив хрипкий голос російською. — Кислота роз’їла серце.
Як шкода!
Хрипкий голос говорив англійською мовою, але з явно російським акцентом, і Рембо не зрозумів, чому ця людина не говорила рідною мовою.
От що буває, коли злочинці не каються, — продовжував той же голос. — їхня смерть безглузда. Справді, за інших обставин хлопчик залишився б живий. Якби американець чесно сказав мені те, що я хочу знати, мені не довелося б допитувати дитину. В усьому винен американець, а не я.
Виродок! — пролунало із сусідньої камери англійською.
При звуку цього голосу серце Рембо завмерло. Його охопило радісне збудження.
Помилки бути не могло. Навіть такий, тремтячий від болю та хрипкий від ненависті, голос міг належати тільки… Траутмену.
Ти живий!
Траутмен продовжував викрикувати лайки:
Педераст! Сифілітик!
Голос Траутмена зірвався, і він застогнав від болю та безсилля.
Ай-яй-яй! — вимовив хрипкий голос. — Наш слухач, коли захоче, може говорити. Як шкода, що це не сталося раніше. Цікаво… Якщо ми пригрозимо йому допитати іншого в’язня, ще молодшого, може, наш американський гість усе-таки поговорить з нами…
Тишу прорізав лемент Траутмена.
Я не знаю, де ховаються Заколотники.
На мою радість, ми це незабаром з’ясуємо. Але, можливо, це знає дитина, яку ми зараз допитаємо.
Рембо взяв ключ, яким він відкривав двері в коридор, і вставив його в шпару дверей тієї камери, де вони зараз ховалися.
Він сподівався, що ключ підходить до всіх дверей.
Він виглянув із дверей, нікого не побачив і тихо, майже безшумно, рушив до закритих дверей камери Траутмена, що знаходилася поруч із відкритою камерою.
Рембо не знав, скільки там було людей. Він розрізнив тільки два голоси, але боявся, що там багато людей. Навряд чи він впорається із ними, не піднімаючи стрілянини.
А стріляти він не хотів. Це значило підняти на ноги всіх у фортеці.
Але можна було вчинити інакше.
Через чотири хвилини міни вибухнуть. Тоді звуки його пострілів ніхто не почує.
Але зараз йому потрібно діяти безшумно.
Він зупинився біля розкритих дверей, звідки лунали голоси.
— Приведіть іншого бранця, — сказав англійською хрипкий голос. — Цього разу дівчинку. Якщо вона не зізнається, її смерть також буде на совісті американця.
Почувши важкі кроки, Рембо різко кинувся у дверний проріз. Він схопився за ґрати на вікні, захлопнув двері та засунув ключ у замок, намагаючись не дати солдатові відкрити двері.
Рембо провернув ключ. Замок замкнувся.
Люди в камері злякано закричали.
На крики могли збігтися.
Він підняв ніж і вдарив ним через ґрати солдата, який намагався відкрити двері. І відразу зрозумів, що, убивши його, він не зможе змусити замовчати іншого, котрий не потрапив у поле його зору.
Рембо сховав ніж, дістав стрілу та зняв наконечник. Це був конічний наконечник. На відміну від чотиригранних «Мідноголових випотрошувачів», шуму він не наробить, але точно змусить замовкнути тих, хто був у камері.
Зсередини знову забарабанили у двері. Крики стали голоснішими.