Рембо почув, як хлопчак зводить курок.
Опусти рушницю, Метью, — сказав старий.
Але він щось задумав. Хіба ти не бачиш? Напевно, його підіслала федеральна влада.
Я тобі вуха обірву, якщо ти не опустиш рушницю. — Старий хихикнув. — Федеральна влада. Дурниці! Подивися на нього — де б він міг сховати свою бляху?
Слухай свого татуся, — сказав Рембо. — Він усе правильно зрозумів. Якщо ви мене вб’єте, поліцейські, що знайдуть мене зранку, поцікавляться, хто це зробив. І пошлють собак по вашому сліду. Де б ви мене не закопали, вони…
Він помовчав, надавши їм можливість обміркувати його слова.
Якщо ви не дасте мені їжу, одяг і гвинтівку, я звідси не піду, поки не відшукаю вашу самогонну установку, а зранку по моєму сліду прийде поліція.
Помовчавши кілька секунд, старий знову вилаявся.
А якщо ви мені допоможете й дасте все необхідне, я відразу піду подалі, і поліція не знайде вашу схованку. Ставало все холодніше, і Рембо вже не міг стримати тремтіння.
Нарешті, старий заговорив:
Метью. Напевно, тобі краще збігати додому та принести те, що він просить. — Голос у нього був не дуже-то задоволений.
І ще принеси каністру гасу, — сказав Рембо. — Раз уже ви мені допомагаєте, я подбаю, щоб ви не постраждали. Я змочу одяг гасом і висушу, перш ніж одягти. Гас не зашкодить собакам вистежувати мене, але не дасть уловити ваш запах і піти по вашому сліду.
Хлопчик продовжував світити в Рембо ліхтарем, його рука не здригнулася.
Я зроблю так, як скаже тато, а ти мені не наказуй.
Добре, можеш робити, як він сказав, — неохоче промовив старий. — Мені він теж не подобається, але він хоча б розуміє, у що нас утягнув.
Хлопчик продовжував світити в Рембо, наче роздумував, підкоритися чи ні, а може, просто з упертості. Потім промінь перемістився з Рембо на кущі та згас. Рембо почув, як хлопчисько з шумом продирається крізь кущі.
Спасибі, — сказав Рембо старому, чий ліхтар продовжував світити йому в обличчя. Ліхтар згас. — І за це дякую, — додав Рембо, у якого від яскравого світла вже почали боліти очі.
Бережу батарейки.
Рембо чув, як він зробив кілька кроків у його бік.
Краще не підходьте близько. Не можна змішувати ваш запах із моїм.
Я й не збирався. Тут колода. Я хочу сісти.
Старий запалив сірник і підніс його до люльки. Рембо встиг розглянути купу скуйовдженого волосся, обвітрене обличчя й верхню частину сорочки в червону клітинку. Обоє мовчки чекали.
РОЗДІЛ 3
Тісла розбудив спів ранкових птахів. Він лежав у темряві біля багаття, загорнувшись у ковдру й дивлячись на пізні зірки над верхівками дерев. Будити інших не було сенсу — ще не прийшов Шинглтон із припасами та людьми. Тісл щільніше закутався в ковдру.
Його увагу привернув новий запах. Він оглянувся по боках і побачив Орвала, який сидів осторонь і курив саморобну сигарету.
Я не знав, що ви прокинулися, — прошепотів Тісл, не бажаючи турбувати інших. — Давно?
Раніше за тебе.
Але я не сплю вже цілу годину.
Знаю. Сам-то я тепер сплю мало. Не тому, що не можу. Часу шкода.
Підхопивши ковдру, Тісл перебрався до Орвала та прикурив сигарету від палаючої гілки коло багаття.
Ну і все-таки, що тобі зробив цей хлопець? — помовчавши, запитав Орвал. — Чому для тебе так важливо його спіймати?
Тісл у дуже не хотілося відповідати.
Ну… ви ж знаєте мою роботу. У місті спокійно, поки я контролюю всілякі дрібниці. Що стосується пограбування чи вбивства, то цьому не можна запобігти. Якщо хтось дуже хоче це зробити, він зробить. Але саме дрібниці дозволяють залишатися місту таким, яким воно є, тому за дрібницями необхідно стежити. Якби я посміхнувся та спустив усе це хлопцю з рук, я й іншим хлопцям міг би що-небудь спустити, а потім перестав би звертати увагу й на більш серйозні речі. Я турбувався про цього хлопця, як про себе. Я не можу собі дозволити розслабитися. Не можна підтримувати порядок в Одному випадку і все пускати на самоплив в іншому.
Але ти аж надто сильно прагнеш його переслідувати, хоча вже виконав свою частину роботи. Тепер справа за поліцією штату.
Але він убив мою людину, тому я сам маю його заарештувати. Усі мої люди повинні знати: я піду напролом, щоб помститися за кожного з них.
Орвал подивився на недопалок своєї сигарети, жбурнув його у вогонь і кивнув.
Десь удалині почувся собачий гавкіт, і це насторожило собак, прив’язаних до дерева поруч із Орвалом. їх було п’ять, вони теж не спали, лежали на животі й не зводили очей з Орвала. Тепер вони підхопилися та підняли гавкіт.