«Тільки б не раніше, — молив Зейсан. — Тільки б буря не затихла до ранку. Тоді ми вже будемо далеко від фортеці й готові до бою. Це все, про що я прошу».
Колона, у якій ішов БТР Зейсана, просувалася на південний схід, у бік долини, що прилягає до гір. Друга колона рушила на північний схід, намагаючись підійти до гір із протилежного флангу. Коли колони розійдуться й займуть вихідні позиції, Зейсан подасть сигнал. Обидві колони ввійдуть у гори, і лещата почнуть стискуватися. Звичайно, через якийсь час дорога для танків і БТРів стане непрохідною. Тоді солдати висадяться з машин і продовжать пошуки. Як тільки знайдуть табір повстанців, вони повідомлять його координати. Танки та БТРи почнуть його обстріл із гармат і ракетних установок. Немов плануючи полювання на птахів або кроликів, Зейсан став думати про те, чим можна добити жертву. Коли закінчиться буря, потрібно підняти в повітря вертольоти. Прочесати кожен хребет і кожну ущелину. Якщо там будуть заколотники, знищити їх.
Атакою на фортецю ви сильно допомогли мені, — подумав Зейсан. — Ви загнали мене в кут так, що тепер я дивлюся на речі просто. Я не маю можливості наносити удари в усіх напрямках, але якщо ви засіли в східних горах, я вас дістану. Мені плювати, скільки часу забере ця операція, але я знайду вас. І я кину на вас усі муки пекла та змушу пошкодувати про ту годину, коли ви вирішили звільнити американця й потривожити мене».
РОЗДІЛ 4
Вони йшли в суцільній пітьмі, піднімаючись усе вище й вище. Хмари піску ріділи, але вітер був ще сильний. Дерева гнулися та скрипіли. «Принаймні тепер нам не буде досаждати пісок», — думав Рембо.
Він стиснув боки коня. Руки його були зайняті — він притримував Траутмена. Десь спереду йшов невидимий у темряві моджахед і вів коней за поводи.
Полковнику?
Відповіді не було.
Полковнику?! — Рембо приклав долоню до грудей Траутмена. Серце ледь билося. Він ляснув Траутмена по щоці. — Отямтесь, сер!
Що? — Траутмен труснув головою, — я… пробачте… мабуть…
Говоріть! Весь час розмовляйте!
Слухаюся. Ти…
Вгадали, сер! Це я. Продовжуйте говорити. Вам не можна спати.
РОЗДІЛ 5
Ненависть. Прапорщик Кауров не міг вирішити, кого з офіцерів ненавидить сильніше. Він сидів у десантному відсіку БТРа, відчуваючи, як погойдується машина, і прислухався до приглушеного рокоту двигуна. Він уникав поглядів на майора Азова. Якщо він буде дивитися на нього, то навіть у цьому примарно зеленуватому сутінку БТРа майор зуміє побачити відразу на обличчі прапорщика. Кауров же намагався ніколи не показувати офіцерові свої почуття.
Він зневажав слабовілля в собі та в інших, а поведінка майора в останні кілька місяців викликала щось більше, ніж звичайне презирство. Азов не просто втратив самовладання, чим викликав гнів командира, але ще й не зміг приховати, що з нервами в нього не все добре. Бридливість, з якою він спостерігав, як катували хлопця, не можна пробачити. Його пасивність під час і після нападу на фортецю огидна, а зараз його присутність тут просто ображає.
«Сила, Тільки сила щось означає, — думав Кауров. — Сила й дисципліна — от що в ціні. Якщо в чоловіка немає твердості, він не чоловік».
«Полковник… — думав Кауров, поглядаючи на Зейсана. — Навіть не знаю, кого я ненавиджу більше: майора за його безвільність чи тебе за твою невдячність. Я став тобі необхідний. Ти тепер кроку не ступиш без мене, твого охоронця. Яку б брудну справу ти ні затіяв, виконувати її ти пошлеш мене.
Але тобі, сучий сину, ніколи й на думку не спаде подати мене на підвищення.
Я стійкий, це факт. Але, зізнаюся, і той хлопчик виявився несхитним. Він пройшов через найстрашніші муки. Може, він не знав того, чого хотів від нього полковник, але я в цьому сумніваюся. Він немов хотів сказати своїм поглядом: «Я сильніший за вас. Сильніший і відважніший. Я не зраджу своїх».
Хотілося б знати, полковнику, як би повівся під катуванням ти. Молив про пощаду? Відповідав на питання, видавав секрети, зраджував товаришів, щоб урятувати власну шкіру? Був би ти таким же стійким, полковнику? Ти легко можеш змусити страждати інших, тобі навіть не доводиться працювати самому — замість тебе все роблю я. Цікаво, як би ти поводився на порозі смерті? Як би ти застрибав?»
БТР, погойдуючись, мчав уперед. Кауров здогадувався, що полковникові вперше доведеться понюхати пороху. Чи встоїш ти, виродку? Подивимося…
РОЗДІЛ 6
Ми майже на місці. Кріпіться, сер, — сказав Рембо.