ЧАСТИНА IX
РОЗДІЛ 1
Хоч Рембо й обмотав голову смужкою матерії, піт заливав йому очі. Носилки заважали дивитися під ноги. Він спіткнувся об колоду, що лежала впоперек стежки, і ледве втримав рівновагу.
Муса оглянувся, насупився.
Уперед, — сказав Рембо, — хльосни коня.
Мішель, яка їхала позаду, з занепокоєнням зазначила:
Ти ослаб від утрати крові. Ти не спав і майже нічого не їв. Тебе поранили під час нападу на форт. Побережи себе. Ти можеш не витримати.
Витримаю, скільки буде потрібно. — Рембо перехопив ручки носилок і змусив йти себе далі.
Ти ж знущаєшся над собою!
Чорт забирай, а що робити?
На носилках лежав непритомний Траутмен. Коли вони погойдувалися, голова полковника вдарялася об краї, і Рембо намагався йти якомога плавніше.
Давай прив’яжемо носилки ще й до мого коня, — запропонувала Мішель.
Не можна. Ми й так ризикуємо. Раптом коні понесуть?
Натягнемо поводи.
Це не допоможе, — сказав Рембо. — До того ж нам стане важче обходити ями та колоди. Ми будемо рухатися ще повільніше.
Вони досягли вершини пагорба. Поки вони рухалися на південь, у тому напрямку, куди пішов загін Халіда. Увагу Рембо привернули сліди підків на ґрунті схилу. Сліди тяглися зі сходу. Рембо здогадався, що їх залишив загін Мосаада. Тепер він точно знав місце, де Мосаад зробив зупинку, а потім повернув на Пакистан.
«Зрозуміло, — подумав Рембо, — Пакистан*.
Там безпечно.
Там нададуть допомогу Траутмену.
Він ще рішучіше покрокував за конем Муси. У міру того як вони спускалися в передгір’я, кулеметна стрілянина голоснішала.
«Які ж вони озлоблені, — думав Рембо. — Схоже, стріляють по всьому, що їм здається підозрілим. Так незабаром розстріляють весь боєзапас».
Мусо, іди швидше!
Дерева стали траплятися рідше. Рембо вийшов на зарослу травою галявину.
Мусо, ми не повинні виходити на відкриту місцевість! Треба обійти галявину за деревами.
Рембо дуже втомився та страждав від болю, але темпу не зменшував. «Незабаром ми вийдемо на відкриту місцевість і будемо як на долоні», — думав він.
РОЗДІЛ 2
Полковник Зейсан стояв між БМП і скелею. Машину він залишив неохоче. Вентилятор ледь працював, тому що двигун машини був виключений і акумулятори розряджалися. Коли повітря всередині стало спертим, а сонце розпекло БМП, довелося ризикнути. Узагалі ж, ризик був не дуже великий. Перебуваючи в цьому місці, він не міг стати мішенню для снайпера. Однак він ще ніколи не був так близько до лінії вогню й тому почувався незатишно.
Але він намагався цього не показувати. Ні майор Азов, який понуро стояв поруч, ні прапорщик Кауров страху явно не відчували. А командир має бути прикладом для підлеглих.
«Спокійно, — наказав собі полковник. — Я повинен виглядати спокійно та впевнено. Ризик невеликий. І що тільки не зробиш, щоб ушитися з цієї країни».
Колона залишила форт під прикриттям бурі, проминула перевал і досягла долини на південь від східного хребта.
Усередині дня вертольоти почали атаку. Зейсан з укриття прислухався до ревіння моторів і стрілянини. Він посміхався. Моджахеди повинні злякатися — штурм організований як слід. Вони вирішать, що в них немає іншого виходу, згорнуть табір і перенесуть його в інше, більш безпечне місце.
Зейсан посміхався ще ширше. Якщо вони побіжать, розставлені в передгір’ях пости помітять рух. Він накаже вертольотам обстріляти їх із повітря, і їм доведеться повернути в цю долину. Ну, а як тільки вони вийдуть на відкриту місцевість, його колона зрівняє їх із землею. Ніяких полонених. Усі до одного моджахеди повинні вмерти.
Якщо моджахеди вирішать пробиратися на північ, вони наткнуться на іншу засідку. Пости розставлені й там. Вертольоти заженуть цю череду прямо під вогонь другої колони, яка швиденько з ними розправиться.
Звичайно ж, було б краще, якби честь перебити їх випала моїй колоні. Однак, незалежно від того, кому дістанеться слава, начальство буде мною задоволене.
Отже, куди вони повернуть: на південь чи на північ? У якому секторі це відбудеться? Кинути монетку, чи що?
Варто врахувати все. На схід моджахеди не підуть — відтіля ведеться вогонь. Значить, вихід у них один: йти на захід, у бік Пакистану. Але місцеві моджахеди дуже вперті та продовжують воювати. Піти в Пакистан для них рівнозначно відступу, а моджахеди скоріше помруть, ніж утечуть.