Поліцейська дільниця поруч із судом, — показав Тісл. Однак не повернув до дільниці, а повів машину далі, до виїзду з міста. І тільки за щитом із написом «ВИ ЗАЛИШАЄТЕ МЕДІСОН. ЩАСЛИВОЇ ДОРОГИ» зупинився біля узбіччя.
Будь обережний, — сказав Тісл.
І не напрошуйся на неприємності, — закінчив за нього Рембо. — Ви це хотіли сказати?
Правильно. Ти це вже чув. Тому мені не треба пояснювати, чому через подібних до тебе хлопців часто бувають неприємності. — Він поклав спальний мішок на коліна Рембо й потягнувся, щоб відчинити дверцята. — Ну, будь обережний.
Рембо повільно вийшов із машини.
Ще побачимось, — сказав він, захлопуючи дверцята.
Ні, — похитав головою Тісл. — Думаю, не побачимося.
Він розвернув машину та поїхав назад у місто, посигналивши на прощання.
Рембо дивився вслід машині, що віддалялася. Потім допив кока-колу, жбурнув пляшку в канаву та, перекинувши ремінь спального мішка через плече, рушив у місто.
РОЗДІЛ 2
Повітря було густим від чаду — щось смажилося на жирі. Стара за стійкою вп’ялася в Рембо через свої біфокальні окуляри, розглядаючи його одяг, шевелюру, бороду.
Два гамбургери й кока-колу, — сказав Рембо.
Зроби це на винос, — почув він позаду. Глянувши в дзеркало за стійкою, Рембо побачив у прорізі вхідних дверей Тісла.
І зроби це швидше, Мерль, добре? — додав Тісл. — Хлопець дуже поспішає.
Стара здивовано схилила набік голову.
Так, так, Мерль, а поки ти цим займаєшся, як щодо чашки кави для мене?
Як скажете, Уїлфреде, — промовила вона, як і раніше, здивовано, й пішла налити кави.
Рембо дивився в дзеркало на Тісла, а Тісл дивився на Рембо. На сорочці в Тісла красувалася шпилька Американського легіону. «Цікаво, на якій війні ти був, — подумав Рембо. — Для Другої світової ти надто молодий».
Він повернувся.
Корея? — запитав Рембо, показуючи на шпильку.
Правильно, — відповів Тісл без будь-яких емоцій. Вони продовжували дивитися один на одного.
Рембо перевів погляд на лівий бік Тісла, де висіла кобура.
І здивувався — там був не стандартний поліцейський револьвер, а напівавтоматичний пістолет, судячи з його великої рукоятки — 9-міліметровий «браунінг». Рембо доводилося користуватися «браунінгом». Рукоятка велика тому, що там тринадцять патронів, а не сім чи вісім, як у більшості пістолетів. Рембо відзначив, що пістолет дуже личить Тіслу, ріст якого був п’ять футів і шість або сім дюймів, а на невисокому чоловікові такий великий пістолет мав би виглядати незграбно — але не виглядав.
Я тобі говорив не витріщатися на мене. — Притулившись до музичного автомата, Тісл дістав із пачки в кишені сорочки сигарету й запалив. — Ну, ти мене обдурив, правильно?
Не навмисно.
Звичайно, не навмисно. І все-таки ти мене обдурив?
Господиня принесла Тіслу каву й повернулася до Рембо.
Які вам зробити гамбургери? Прості чи городні?
Що?
Тільки м’ясо чи з зеленню?
Побільше цибулі.
Як забажаєте.
Стара пішла смажити гамбургери.
От обдурив так обдурив, — промовив Тісл і якось дивно посміхнувся. — Я хочу сказати: на вигляд ти розумний. І говориш, наче розумний, от я й вирішив, що ти все зрозумів. А ти взяв і повернувся. Може, у тебе з головою не все добре, га?
Я голодний.
Ну, це мене не цікавить, — сказав Тісл, затягуючись димом. — Такому хлопцю, як ти, повинно вистачати розуму, щоб носити їжу із собою. На той випадок, якщо він поспішає, як ти зараз.
Він підняв чашечку з вершками, збираючись налити їх собі в каву, але помітив згустки на дні та гидливо скривився.
Тобі потрібна робота? — тихо поцікавився він.
Ні.
Значить, у тебе вже є робота?
Ні, роботи в мене немає. Мені не потрібна робота.
Це називається бродяжництвом.
Чорт забирай, називайте це, як хочете.
Тісл різко вдарив рукою по стійці.
Прикуси язика!
Нечисленні відвідувачі забігайлівки відразу ж спрямували погляди на Тісла. Він оглянув їх і посміхнувся, начебто сказав щось смішне, потім притулився до стійки та почав пити каву.
Тепер їм є про що поговорити. — Він злісно посміхнувся. Жарти скінчилися. — Послухай, я тебе не розумію. Усе це — одяг, волосся та інше. Невже ти не знав, що варто тобі з’явитися на головній вулиці, і ти будеш там виділятися, як чорношкірий? Та мої патрульні повідомили про тебе по радіо через п’ять хвилин після того, як ти повернувся.
їм знадобилося так багато часу?
Язик, — сказав Тісл. — Я тебе попереджав.