Найбільше цікавив його той, хто ходив туди-сюди, поплескуючи рукою по стегну. Тісл. Ніяк не можна не затримати свій погляд на цьому короткому міцному торсі, випнутих грудях, поставі бійцівського півня. Саме півня. Ось ти хто, Тісле, — півень.
Він посміхнувся. Потім ретельно прицілився в Тісла, який розмовляв із людиною в зеленому. От Тісл здивується, якщо йому зараз проб’є горло куля. Оце буде жарт. Він так захопився цією грою, що ледь не натиснув на спусковий гачок.
Це буде помилкою. Звичайно, йому хочеться вбити Тісла: після того, що він пережив, опинившись затиснутим між вертольотом і загоном переслідувачів, він здатний на все, тільки б сховатися від погоні. Думаючи про тих двох, що загинули у вертольоті, Рембо помітив, що хвилюється менше, ніж після того, як убив Голта. Він знову став звикати до смерті.
Але тут усе складніше. Скеля не зупинить Тісла, лише затримає на годину-півтори. А якщо він уб’є Тісла, це зовсім не обов’язково зупинить погоню — у них залишаться собаки, які вміють швидко вистежувати. Гончі. Це не такі злі собаки, як німецькі вівчарки, з якими він мав справу на війні, але все- таки природжені мисливці. І якщо вони його наздоженуть, то цілком можуть напасти, а не просто загнати в кут, як їх учать. Виходить, потрібно застрелити їх у першу чергу. Потім Тісла. Або людину в зеленому, якщо буде така можливість. По тому, як цей чоловік поводиться із собаками, видно, що він добре вміє ходити по сліду, а якщо і він, і Тісл загинуть, інші розгубляться й розбіжаться по домах.
Звичайно, ці люди поняття не мають, як поводитися в подібних умовах — стоять і сидять на очах у супротивника. Він презирливо фиркнув. Очевидно, їм і на думку не спадає, що він ще може бути поблизу. Чоловікові в зеленому ніяк не вдається заспокоїти собак. Він розділив спільний поводок і передав трьох поліцейському. Лежачи в прохолодній тіні чагарнику, Рембо прицілився в ту трійку, яку чоловік у зеленому залишив собі, і без особливого напруження застрелив двох ІЗ них. Він би влучив і в третього, але чоловік у зеленому встиг рвонути за поводок і відтягнути собаку від краю обриву. Поліцейські кричали, кидаючись в укриття. Друга трійка собак скаженіла, натягаючи повідки й намагаючись звільнитися від поліцейського, який їх тримав. Рембо швидко пристрелив одного з них. Інший злякався, метнувся вбік і зірвався з краю обриву. Поліцейський, який тримав поводок, спробував витягти собаку наверх, але похитнувся й полетів униз, тягнучи за собою останнього пса. Перш ніж його тіло вдарилося об каміння біля підніжжя скелі, він устиг скрикнути.
РОЗДІЛ 8
Наступної миті вони розпласталися на землі й лежали під палючим сонцем. Ні звуку, ні подуву вітерцю. Це тяглося дуже довго. Потім Шинглтон раптом направив гвинтівку в бік лісу й почав стріляти. Він устиг зробити чотири постріли, коли до нього приєднався хтось ще, потім третій, і от уже всі, крім Тісла й Орвала, безперервно стріляли — немов у багаття кинули коробку патронів, які безладно вибухають.
Досить! — наказав Тісл.
Ніхто не підкорився. Поліцейські стріляли безперервно.
Я сказав досить! — гаркнув Тісл. — Припинити!
Його ніхто не чув. Гвинтівки були різних систем і різних
калібрів. Гуркіт виходив різноголосий і приголомшуючий. Орвал, який тримав останнього живого собаку, теж кричав:
Перестаньте!
Тісл, піднявшись з улоговинки, пригрозив:
Хто ще раз вистрілить, той втратить дводенну зарплату! Це відразу вплинуло. Поліцейські затихли, стискаючи нагріті стволи гвинтівок.
Боже, — прошепотів Шинглтон. Він був блідий, шкіра обтягла вилиці, як на барабані.
Уорд облизнув пересохлі губи.
Саме так, Боже!
Ніколи ще я не був у такій катавасії, — пробурмотів хтось.
Ну що, хто-небудь влучив у хлопця, га? — запитав Мітч.
Хто-небудь поранений? Усе о’кей? — поцікавився Уорд.
Усе в порядку, — відповів Лестер.
Тісл зміряв його поглядом.
Це не так. Нас тільки дев’ять. Джеремі впав униз.
І з ним три моїх собаки. А два інших застрелені, — сказав Орвал. Він говорив монотонно, ніби автомат, і всі звернули на нього здивовані погляди. — П’ять. П’ятеро загинули. — Обличчя Орвала було сірим, як цементний порошок.
Мені дуже шкода, Орвале, — промовив Тісл.
Що тобі ще залишається? Адже це була твоя дурна ідея. Ти б міг почекати, поки за це візьметься поліція штату.
Останній собака тремтів, притиснувшись до землі, і скиглив.
— Ну, ну, ну, ну, — заспокоював його Орвал, погладжуючи по спині, він дивився на двох мертвих собак біля краю обриву. — Ми з ним поквитаємося, можеш бути спокійний. Якщо він ще живий, ми з ним поквитаємося. — Він перевів погляд на Тісла, і його голос став голоснішим. — Ти просто не міг почекати на поліцію штату, так?