Він сюди прийде, це точно, — ледь не плачучи, сказав наймолодший поліцейський. — Боже мій, нехай мене хто- небудь звідси виведе.
Ну, йди, — сказав йому Тісл. — Біжи нагору схилом. Сам побачиш, як далеко зможеш утекти, перш ніж він тебе підстрелить.
Поліцейський опустив очі.
Ну, чого ти чекаєш? — Тісл підвищив голос. — Біжи нагору схилом.
Ні, — прошепотів молодий поліцейський. — Не побіжу.
Тоді заткнися.
Але ми повинні піднятися наверх, — сказав Лестер. — Поки він нас не випередив. Якщо ми станемо гаяти час, він прийде туди першим і не випустить нас звідси.
Темні хмари розпорола блискавка, потім довго гуркотів грім.
Що це? Я щось чув, — стрепенувся Лестер.
Звук був неголосний і якийсь дивний — начебто хтось задихається. Орвал. Він почав рухатися — якось боком, незграбно розпрямляючи коліна, обома руками стискаючи груди. Як гусениця, що піднімає спину, щоб ледь-ледь просунутися вперед. Але він не просунувся ні на дюйм. І через кілька секунд його тіло розслабилося. Кров капала з пальців, текла з рота.
Тісл нічого не міг зрозуміти. Він був упевнений, що Орвал мертвий.
Орвале, — видихнув він. І поспішив до нього. «Не піднімай голову», — нагадав він собі, і з усієї сили втискаючись у скелю, щоб, як Орвал, не зробити із себе мішень. Але Орвал лежав надто близько до краю, і Тісл боявся, що хлопець бачить його знизу. Він схопив Орвала за плече й потяг назад в укриття. Але Орвал був досить важкий, а хлопець міг вистрілити в будь-яку секунду.
Допоможіть мені! — крикнув Тісл своїм людям.
Орвал закашлявся кров’ю.
— Гей, хто-небудь, допоможіть мені! Швидше!
Раптом хтось опинився поруч із ним, вони вдвох відтягнули Орвала подалі від краю, де вже були в безпеці. Тісл судорожно, уривчасто зітхнув, змахнув з очей піт і не дивлячись зрозумів, хто йому допоміг. Шинглтон.
А Шинглтон посміхався й навіть сміявся. Не голосно не радісно, але все-таки сміявся.
Встигли. Він не стріляв. Встигли.
Звичайно, смішно, і Тісл теж засміявся. Але Орвал знову закашлявся кров’ю, і Тісл побачив, що нічого смішного тут немає.
Він розстебнув закривавлену сорочку Орвала.
Спокійно, Орвале. Зараз ми вас оглянемо та зробимо все ніс треба.
Рана виявилася страшною.
Наскільки… важко? — морщачись від болю поцікавився Орвал.
Не турбуйтеся, — сказав Тісл. — Ми вас відремонтуємо. — Він став розстібати свою сорочку.
Я запитав… як важко? — Це був ледь чутний шепіт.
Ви ж бачили багато поранених, Орвале. Самі розумієте, наскільки це серйозно. — Він згорнув свою сорочку в кулю й засунув у рану на грудях Орвала. Сорочка відразу просочилася кров’ю.
Я хочу, щоб ти мені сказав. Я запитав…
Добре, Орвале, бережіть сили. Не потрібно говорити. — Він застебнув на Орвалі сорочку. — Не буду вам брехати, оскільки знаю, що ви б цього не захотіли. Крові багато, і важко сказати напевно, але мені здається, що пробито легеню.
О Господи!
Тепер мовчіть, потрібно берегти сили.
Будь ласка. Ти не повинен мене залишати. Не залишай мене.
От про це можете не турбуватися. Ми доставимо вас назад у місто й зробимо все, що зможемо. Але й ви повинні дещо для мене зробити. Чуєте? Я засунув у рану сорочку, а ви повинні притискати її до грудей. Потрібно зупинити кровотечу. І їй мене чуєте? Ви зрозуміли?
Орвал облизнув губи й ледь помітно кивнув, і Тісл відчув у роті нудотний смак. Не було навіть найменшого шансу, що згорнута грудкою сорочка зупинить кровотечу з такої рани… Він подумав про воду.
Тісл знав, що воду Орвалу давати не можна. Це він добре засвоїв ще в Кореї. У людини, пораненої в груди або живіт, випита вода викликає блювотний рефлекс, а від блювоти розширюється рана, посилюється біль. Але Орвал облизував губи, усе облизував губи, і Тісл не міг дивитися, як він мучиться.
«Дам йому трішечки», — подумав він. Трохи йому не зашкодить.
В Орвала до ременя була пристебнута фляжка. Тісл дав йому зовсім мало. Орвал кашлянув, і з його рота вилилася піниста вода з кров’ю.
Боже мій, — сказав Тісл. Він не знав, що робити далі. Але тут згадав про радіо та потягнувся до нього. — Тісл викликає поліцію штату. Поліцію штату. Терміново. — Він підвищив голос. — Терміново.
До цього він прийняв рішення не викликати по радіо допомогу, що б не сталося. Навіть не став нікого викликати, коли побачив палаючий вертоліт, що розбився. Але Орвал… Орвал помирає.
Радіо тріскотіло розрядами атмосферної електрики — наближалася гроза. Але от пролунав голос, хрипкий і нерозбірливий: