На дні цієї діри — скунс, єнот, койотиха з цуценятами або ж гримуча змія. Відчуття м’якого хутра або гладкої луски, тепле чи холодне на дотик, тоді — чвак! — хватка зубатих щелеп, і вся Рентова нога здригається. І Рент ніколи не витягав її так, як роблять інші, завдаючи собі ще гірших ран, поки зуби тримають намертво. Ні, Рент давав щелепам ослабити хватку. Може, ще раз міцно цапнути. Увігнатися поглибше. Відпустити. Занудьгувати. Потім — хвиля гарячого дихання біля його пальців. Чути, як під землею вологий язик злизує його кров.
Коли Рент витягав ногу з тієї діри, шкіра була прокушена й подерта, проте нога чисто вилизана від бруду. Його чиста шкіра сочилася — крап-крап-крап — чистою кров’ю. Його очі — самі тільки чорні зіниці — весь час відкриті, Рент стягає з себе другу туфлю та шкарпетку, закасує другу холошу та суне іншу оголену частину себе в темряву, щоби побачити, що може статися тепер.
Протягом усього літа Рентові пальці на руках і ногах були подерті, обведені кривавою смугою. З кожним ядучим укусом, із кожним маленьким вприском отрути Рент тренувався для чогось грандіозного. Щепився проти страху. Хоч би що було в майбутньому — жахлива робота, чи одруження, чи військова служба, — це була просто удосконалена модель койота, що жує твою ногу.
Ехо Лоуренс: Слухайте. Першого ж вечора, коли я зустріла Рента Кейсі, ми їли в італійській забігайлівці, а він каже: «Тебе ніколи не кусала змія?»
Він у куртці, тому я навіть не уявляю, як спотворені в нього руки.
Він продовжує шпиняти мене так, ніби це моя вада, кажучи: «Повірити не можу, що людина може прожити так довго й жодного разу не отримати залп від скунса».
Так, ніби все моє життя було самою лише оглядністю та обмеженнями.
Рент струшує головою, дивлячись у тарілку зі спагетті й зітхаючи. Тоді відвертається вбік і, поглянувши на мене лише одним оком, каже: «Хто ніколи не казився, той, вважай, і не жив».
Отакий нахаба. Ніби він якийсь селюкуватий Містер Праведник.
Великий розумник. Та він би навіть з триступеневою коробкою, розташованою на баранці, не впорався.
До того вечора він ніколи не бачив равіолі.
Доктор Девід Шмідт (☼ міддлтонський лікар): Цей маленький вилупок, цей син Кейсі, він виявляв сиптоми ще до того, як потурбувався повідомити батьків про укус. Вірус сказу міститься в слині зараженої тварини. Будь-яке кусання чи облизування і навіть чхання може перенести заразу. Якщо ви вже підхопили її, вірус захоплює вашу нервову систему, ідучи вгору по спинному хребту до мозку, де починає розмножуватись. Ранню стадію називають «прихованою фазою» хвороби, адже в цей час ви не виявляєте жодних симптомів. Ви можете бути заразним, як диявол, але все ще мати нормальний вигляд і почуття.
Прихована фаза може тривати від кількох Днів до багатьох років. І весь цей час ви можете інфікувати інших своєю слиною.
Боді Карлайл: Замість того щоб форсувати піки, Рент хотів іти рибалити. Він завжди казав: «Моє життя може бути коротким і нецікавим, але воно моє, а не якесь конвеєрне, уживане, секонд-генд життя».
Шот Даньюн: Бути покусаним гримучою змією — це так старомодно.
Доктор Девід Шмідт: Найнестерпнішим було те, що той Бастер Кейсі був популярним хлопцем. Він мав бути. За останні десять років ми шість разів лікували зараження сказом в особи чоловічої статі. Усі шість разів це був сам Бастер. Але ми мали 47 випадків захворювання в дівчат, більшість з яких були його співученицями, а двоє були жінками з педколективу школи. Крім того, троє нараз вирішили перервати вагітність від невідомого батька.
Лу-Енн Перрі: Хоч як поглянь, а Бастер був небезпечним учасником для гри у «пляшечку».
Пол Перрі (☼ сусід дитинства): Насправді Рент у своєму житті довше був носієм сказу, ніж не був. І це носіння більше робило його божевільним, аніж будь-які воші у ваших мізках. Утім, є багато людей, які вважають божевільних дуже привабливими.
Лу-Енн Перрі: Я ніколи не вагітніла від Бастера, але сказом він мене заражав безліч разів. Уперше — ми стояли під омелою в школі на Різдвяному балу. Один поцілунок (я, у червоному вельветовому жакетику, з білою блузкою під низом, стою в центрі першого ряду на сцені та співаю «О, дивна ніч», співаю солодкі ноти, як усякий янгол, моє біляве волосся, як у янгола, кучерями спадає до середини моєї спини, я вся уособлення солодкості) — і я підхоплюю сказ.
Люб'язність Бастера Кейсі.
Доктор Девід Шмідт: Щиро кажучи, я не можу звинувачувати в усіх випадках захворювання одного цього хлопця, але ми не мали жодного випадку сказу відтоді, як Бастер Кейсі полишив місто.