Деніз Ґарднер: Шон скидав її настрій на музику, яку вони слухають.
Шон Ґарднер: Ну, дружина казала, що це все ті відео-ігри.
Фібі Трюффо, д.ф.: Після продромальної фази наступає фаза збудження, що характеризується посиленим слиновиділенням, м’язовими судомами, безсонням, надмірною агресивністю та нав’язливим бажанням щось кусати або жувати.
Коли інкубація хвороби завершилась і поведінка зараженого стає підозрілою, лікування вже неможливе. Третя й остання стадія хвороби — це параліч і кома. Пізніший розтин виявляє антигени, коли антитіла сказу вводять у зразки тканин мозку та досліджують під люмінісцентним мікроскопом.
Деніз Ґарднер: У найгірший період нам зателефонувала Сильвія Леонард. Це мати Діна Леонарда, одного з тих малих друзів-ґотів нашої Марґо. Так от, Сильвія телефонує і каже, що, здрастє-мордастє, Дінів ручний кажанчик щойно ґиґнув. Цей малий пухнастик забився до шухляди з Дійовою нижньою білизною і тепер смердить так, що хай Бог милує. Здох. І Сильвія хоче дізнатися: чи кажан Марґо теж захворів? Сильвія хоче дізнатися: чи зберегли ми чек, і чи не могла б вона скористатися нашим чеком, щоб спробувати відшкодувати збитки за дохлого кажана?
Ми витягаємо взуттєву коробку з-під ліжка Марґо, і сморід розлягається такий, що з ніг збиває. Ми навіть не відкриваємо кришку. Шон, мій чоловік, Шон просто відносить коробку на задній двір і закопує Малого Монті разом з усіма піщанками, хом’ячками, кошенятами, золотими рибками, ящірками, папужками, морськими свинками, мишами та пацюками, яких Марґо просила й благала завести. Їй-богу, наш задній двір просто вимощений мертвими тваринками.
Фібі Трюффо, д.ф.: Саме слово походить від санскритського слова «rabhas», яке було у вжитку ще за 3000 років до Різдва Христового — значило «чинити насильство». До XIX століття вірус розповсюдився по всіх країнах світу, особливо по Європі. Люди, які боялися, що заразилися сказом, зазвичай накладали на себе руки.
Інфікованих або навіть тих, про кого ходили такі чутки, часто вбивали ближні — зі страху. Або зі співчуття.
Історично вірус рухався від одного виду ссавців — джерела інфекції — до іншого. В 1700-х роках хворобу переносила переважно руда лисиця (Vulpes vulpes), і сказ отримав новий плацдарм, коли цю тварину почали імпортувати до Нового Світу для традиційного британського лисячого полювання. У 1800-х смугасті скунси (Mephitis mephitis) настільки часто слабували на гідрофобію, що для них побутувала популярна сленгова назва «Кішка Фобі»[36]. Після 1960-х єнот-полоскун (Procyon lotor) посів місце найчастіше інфікованого виду. У меншій мірі — койоти (Canis latrans), відповідальні в середньому за п’ятдесят заражень щорічно. Комахоїдні кажани — за 750 протягом такого ж періоду.
До появи ліссавірусу Рентового серотипу від сказу щорічно помирало не більше 100 000 чоловік, переважно в тропічних або субтропічних регіонах. Попри щорічні витрати в розмірі мільярда доларів на спроби зупинити хворобу, попри сто років вакцинацій та публічних розтлумачувань, кількість інфікованих серед тварин сягнула свого піку в 1993 році.
У зв’язку з епідемією, яку приписують Бастеру Кейсі, людина на даний момент є найбільшим видом-джерелом вірусу сказу.
Шон Ґарднер: Наскільки я зрозумів, є два різновиди сказу. Оцей ваш «тихий» сказ, коли не починаєш казитися й нікого не кусаєш. Просто згортаєшся в клубочок під ліжком і віддаєш Богу душу. І нормальний сказ, «буйний», який трапляється у вісімдесяти відсотків людей. Коли слинишся, і лаєшся, і молотиш усе довкруж, розбиваючи вщент власну спальню, включно з колекцією «Ляльки світу», та називаючи свого тата «брудним їбучим гівноїдом» та «пиздоголовим хуєсосом»… Власне, саме такий сказ був у нашої Марґо.
Деніз Ґарднер: Дуже соромно про це думати, але мені здається, що ми почали оплакувати Марґо того дня, коли їй виповнилося тринадцять і вона вперше пофарбувала своє волосся начорно.
Фібі Трюффо, д.ф.: Можна посперечатися з тим, що всі давні заборони на розпусту були покликані перешкодити ліссавірусу або іншим хворобам перекинутися на людей.
Давні культури також застерігали, що байстрюки священиків стають вовкулаками. Так само як плоди інцесту.
Деніз Ґарднер: Мені соромно, але коли я вперше запідозрила, коли з’явився перший сумнів, що у Марґо сказ, я списала це на навмисне вдавання. Якщо подивитись на Марго та купку її маленьких ґотів, то в них було за правило бути брутальними та дивакуватими. Надто вже було схоже, що хворіти на сказ — це їхня найулюбленіша фантазія. Що ж, я вже сказала: мені за це дуже соромно.