Суть у тому, що Рент називав Боді «Жабою». Їй-богу.
Усі давали іншим різні імена. Бастер був Рентом і Бадді. Честер був Четом і Татом. Айрін була Мамою та Рін. Люди так позначають тих, кого люблять, — дають їм особливі імена. Так їм здається, що вони затаврували тебе, ніби свою власність.
Шериф Бейкон Карлайл: Найгірше, що може зробити людина, крім того, що викинути надвір собаку, — це зірватися з ланцюга.
Ехо Лоуренс (ζ руйнувальниця): Слухай сюди. Рент, бувало, казав людям: «Ти — інша людина для кожного, кого зустрічаєш на шляху».
Часом Рент казав: «Ти існуєш тільки в очах інших людей».
Якби ви збиралися викарбувати цитату в нього на могилі, то найулюбленішими його словами були такі: «Майбутнє, яке ти матимеш завтра, буде іншим, ніж майбутнє, яке ти мав учора».
Шот Даньюн (ζ руйнувальник): Хуйня. Улюблена фраза Рента була: «Деякі люди одразу народжуються людьми. Решті з нас доводиться йти до цього все життя».
Боді Карлайл: Пам’ятаю одну фірмову Рентову фразу: «Ми ніколи не будемо такими молодими, як сьогодні ввечері».
Айрін Кейсі (☼ Рентова мати): Бадді часто ходив зі своєю бабусею Естер до церкви в неділю. Коли бувала гарна погода, ми з Четом довозили його до бабусиного будинку й висаджували там. Малий Бадді перетворив це на звичку, бо бачив, що їй зовсім нема з ким ходити. Вона жила всього трішечки далі від Міддлтонської Християнської Церкви. Старенька пані в своєму крихітному церковному капелюшку та маленький хлопчик у пристібному метелику, які йдуть путівцем, побравшись за руки, — це була картина, здатна зворушити будь-яке серце.
Однієї неділі минули вже вступний гімн, перше читання Євангелія та половина проповіді, а Бадді й Естер досі не з’явилися в церкві. Ми саме передаємо з рук у руки кошик для пожертв, коли зненацька церковні двері відчиняються. Хтось на вулиці гуркотить сходами догори, потім тупоче дощатою верандою — і великі двері розчахуються з такою силою, що аж ручка вибиває дірку в стіні. Усі обертаються й витягають шиї, щоби побачити, як малий Бадді ввалюється досередини, геть засапаний. Зігнувшись навпіл, він спирається обома долонями на коліна, двері за ним усе ще розчинені, його огортає яскраве сонячне світло, Бад ді важко дихає, волосся спадає йому на очі, він намагається відсапатися. Ніякого метелика. Біла сорочка вибилася зі штанів.
Преподобний Кертіс Дін Філдз каже: «Чи не зволиш ти зачинити за собою двері?»
Бадді каже, шумно дихаючи: «Її вкусило».
Він вдихає достатньо, щоби промовити: «Бабуся Естер… їй зле, зовсім зле».
На вулиці холодно, і я вирішую, що це собача зграя, що, може, її собака вкусила. Ці дикі собаки.
Шериф Бейкон Карлайл: Може, мені й не варто цього казати, але жоден Кейсі так і не заплатив за ремонт тієї дірки в церковній стіні, яку Рент вибив дверною ручкою. Навіть якщо припустити, що він зробив це ненавмисне.
Айрін Кейсі: Бадді сказав, що Естер укусив павук. З вигляду це була «чорна вдова». Бадді та його бабуся йшли собі, були вже на півдорозі, коли вона раптом уклякла й відпустила його руку. Естер кричить: «Господи!» — й обома руками зриває з голови капелюшка, видираючи разом зі шпильками пасма сивого волосся. Звук був такий, казав Бадді, ніби рвеш навпіл стару газету. Її чорний церковний капелюшок круглий і чорний, розміром десь із баночку з-під порошку для ванн. Одним помахом руки вона жбурляє цього капелюшка на землю. Обома своїми церковними черевичками Естер утоптує цей чорний атлас у дорожний пил. Її чорні черевички посіріли від пилу. Збурений ногами пил клубочиться хмарою довкруж її пальта. Сумочка метляється в руці, й вона махає Бадді, щоб він відійшов назад, примовляючи: «Не торкайся його!»
І товсті жмути сивого волосся Естер, вирвані з коренями, все ще пришпилені до капелюшка.
Носком свого церковного черевичка Естер перевертає капелюх, і обоє присідають подивитися, що там таке.
Змішаний із пилом та гравієм, із подертою вуаллю та зіжмаканим атласом, кволо ворушачи однією лапою, лежить павук. Запилений чорний павук із червоною плямкою у формі клепсидри на черевці.
Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза (ζ історика): Родич «ґудзикових павуків», як називають їх у Північній Африці, з роду Ьаігосіесйлз, родини TbеrісІіісІае, «чорна вдова» гніздиться у відлюдних місцях, таких як старий непотрібний одяг або сортир на подвір’ї. Поки внутрішні вбиральні не витіснили вуличні, переважна більшість укусів «чорної вдови» приходилися на сідниці або геніталії постраждалих. Останнім часом павуки кусають здебільшого тоді, коли потрапляють у пастку між одягом і шкірою жертви — наприклад, якщо павук улаштовує гніздо в черевику чи рукавичці, яку рідко вдягають.