— Тоді кинь, але не збивай з думки. За умови, коли мати переносить на тебе всі свої почуття до твого батька, серед яких ненависть посідає не останнє місце, за умови майже повної ізоляції від оточення і постійного тиску злиднів… що ж я хотів сказати? Ага! За таких умов у голові частенько формуються процеси, які збуджують глибинні, до певного часу дрімаючі вогнища патології і… Гей! Обережно з моєю правою ногою!
— Мовчи, бо зараз направду кину.
— Не кинеш, я тебе знаю. За всіма канонами науки, з тебе мало вирости якесь страхопудало з купою комплексів, які походять від незе… незере… тьху, незреалізованих потаємних бажань… О, як тіло любить горизонтальність… А де ковдра?
— Отямся, надворі тридцять п'ять градусів!
— Я не такий загартований, як ти. До речі — про гарт. У тобі таке злиденне існування загартувало риси, які давним-давно вимерли. Ти… цей, як його… останній з динозаврів того… ну, Спілбергівського періоду.
— Динозаври жили в Юрському періоді.
— Ну, яка різниця?! Чоловіче!
— Прошу.
— О, в тебе навіть мова патологічно правильна, а якби я не бачив, як ти по-аристократськи споживаєш їжу після тижневого голодування…
— Здаюся. Тримай свою ковдру.
— Так би зразу… Про що я?
— Про шизофреників.
— Ага. Щось ти нині… підозріло… мов… чиш… хр-р-р…
Андрій відійшов до вікна. На нього алкоголь подіяв м'яко, обволікаюче, визволив щось, що давно стирчало скіпкою в грудях і не давало спокою.
Цікаво, що б сказав його друг, коли б довідався, що він замислив.
…Йому десять. Він розуміє, що треба якось діяти. Самому. Негайно.
Не можна сказати, що мама нічого не робить. Вона розпродує все, що можна. Квартира порожніє у темпі швидкісного потяга. Моторошне відлуння оселяється по кутах.
Якось, просидівши на розкладному кріслі — єдиній речі, що залишилася від меблів у його кімнаті, — кілька годин нерухомо, він встає, витягує з-під стосів зошитів і книжок під стіною чистого аркуша, знаходить кусень олівця і починає писати.
Коли він покаже написане мамі, вона розсміється, потім заплаче і подере аркуша на клапті. «Ти нічого не розумієш! Я збираюсь знайти справжню роботу, а не продавати себе у рабство, як всі решта!»
На тому аркуші було написано:
«Робота для мами: п. 1. Дивитися за дітьми, як сестра Володьки з паралельного класу,
п.2. Поїхати до Польщі або до Туреччини, а потім продавати товар у нас на критому базарі,
п. З. Мити посуд в „Токарчук і Ко“, де колись був хлібний, а тепер відкрили бар і шукають посудомийку».
Він знову сідає в крісло, сидить так до вечора, тоді встає і йде до мами.
«Мам, а батько має гроші?»
«Батько? — всміхається вона, а в нього всередині все затерпає. — О так, батько гроші мав. Хочеш почути про свого батька? Сідай і слухай. Я розкажу тобі казку…».
Тієї ночі він довго лежить на розкладному кріслі, аж раптом зривається на рівні ноги: йому вчувається, що до кімнати заходить прабабуся. Він знаходить олівця, витягує нового аркуша паперу і знову починає писати.
Цього аркуша він нікому не покаже. Він сам його порве.
На ньому буде написано:
«Робота для мене: п. 1. Знайти батька і вбити».
Робота для лицаря, який мусить помститися за двох Прекрасних Дам. За смерть і сльози. За морок.
…Тепер така мотивація могла здатися смішною, але тоді…
Андрій дивився у вікно, та опріч цього рядка нічого не бачив.
«Знайти батька і вбити».
План має виникнути сам у потрібний момент, чіткий і виважений план без зайвих складнощів і ризику. Головне, не думати над ним завчасу і не вагатися потім над міру.
За триста метрів від будинку, неподалік «Супермаркета», стояла з простягнутою рукою жінка на милицях.
Андрій дивився у вікно, але нікого там не бачив.
Зранку, ніби звірившись із прогнозами синоптиків, вітер слухняно змінив напрямок зі сходу на північ.
Серпень наближався гарячим липневим слідом, з властивим йому безпомилковим чуттям осені, з особливо терпким присмаком приречености на вустах. Журливий, як яблуня з пригнутим до землі гіллям. Неповороткий, мов круглобокі кавуни. Третій том трилогії про рай.
Місяць серпень. Останній динозавр літа.
Люди повитягали светри й відганяли від себе думки про швидкоплинність буття.
Андрій поглянув навсебіч, підійшов до броньованих дверей і хутенько натис на кнопочку. Щоб ненароком не передумати.