— Отже, все решта ми не опротестовуємо? Залишилось з’ясувати, де ми взяли ножі. То де ми взяли ножі? Не чую.
— Я не…
— Так-так.
— Мені треба подумати.
— Над чим?.. Ми знову занадто тихо мовчимо.
— В тому, що ви розповіли, є щось не… неправильне, але я не можу тут думати. Мені треба вийти звідси.
— Ого, як круто! Навіть герої американських бойовичків такого собі не дозволяли.
— У них є адвокати.
— Ав нас є півтори години ночі, на яких ми не маємо ні алібі, ні путящого пояснення. Так чим ми займались між?..
— Коханням. Чим ми ще могли займатись вночі та ще й півтори години…
— Не перегинайте палиці, бо… Що таке? Я просив мене не турбувати.
— Ігоре Петровичу, там — адвокат.
— Хто?!
— Адвокат Андрія Ігоровича Шелепінського.
— Та-ак…
Адвокат має вигляд колгоспного їздового, поквапцем перебраного на голову екзаменаційної комісії, в окулярах, з лисиною і з паперами, в яких, на перший погляд, мало що тямить.
Андрій, за все своє неповторне життя не маючи справи з адвокатами взагалі і з цим адвокатом зокрема, вирішує не цуратися добрих фей, що з’являються у потрібний час з потрібними чарівними паличками в кейсах. Навіть якщо ці феї дико схожі на їздових.
Після двох діб маринування у тутешньому загратованому кліматі у нього перед очима весело мерехтить, його кидає то в жар, то в холод, і він безперестанку зашпортується на рівному місці. Голову — так і хочеться відкрутити і сказати, що так і було. Руки вже не тремтять, але чомусь постійно терпнуть пучки, хоча він і невпинно розтирає їх.
За дві тутешні доби проходить вічність, не просто проходить, а котиться асфальтовим катком його нервами і судинами, і важко сказати, що присмак, який вона залишає на згадку, йому до вподоби.
— Добридень, Андрію! Ваша мама розхвилювалась, що ви не зателефонували їй, як обіцяли, і сама передзвонила до вас на роботу, а довідавшись, що вас забрали у відділок, зв'язалася зі мною.
Тирада адвоката викликає судомне бажання зареготати, але хлопці в міліцейській формі неправильно б його зрозуміли. Вони не знають, що мама давно перестала хвилюватися за нього, а надто надзвонювати через усілякі дурниці персональним адвокатам. Ні, те, що вони існують на світі, вона знала: з різних там книжок, серіалів, але щоб живий та ще й персональний — тут Андрій дуже сумнівався.
— Доброго ранку. Дякую, що прийшли. У вас гарний вигляд! — розгублено випалює одним подихом Андрій. Крізь скельця окулярів на нього уважно зиркає екзаменатор, і Андрій прикидає, що якимось дивом спромігся бовкнути на „четвірку“.
— …Отже, як бачимо, у поведінці мого клієнта немає нічого крамольного. З таким самим успіхом ви могли б звинувачувати вашого головного свідка.
— Сподіваюсь, ми не збираємось покидати місто? — уточнює слідчий. — Ми ще багато цікавого втаїли від слідства.
Андрій ледве поборює блювотний рефлекс. Нудить його стійко і безперервно впродовж усіх допитів, хоча він не пам'ятає, коли востаннє щось їв.
„Усі хвороби від нервів, тільки СНІД від задоволення“, — заспокоює він себе, вичікуючи, коли відчинять останні двері, що перешкоджають доступу до волі. Тоді він зможе зосередитись і… і подумати. На яку тему — це вже інше питання.
Повільно, нестерпно повільно ці двері відчиняються… і адвокат одразу націлюється брелком на білий „Опель“, забувши, що фея, за ідеєю казки, має все достеменно пояснити бідолашній небозі, перш ніж зникнути. Машина радісно кумкає йому назустріч.
— Вас прислав Славко? — цікавиться Андрій.
— Хто такий? — кидає адвокат через плече, шпурляючи свого кейса на заднє сидіння. З усього видно, навіть гадки не мав запросити бідного родича до карети.
Виявляється, від надлишку свіжого повітря й волі теж може поморочитись у голові.
— Ярослав Семенович Білий, — уточнює Андрій і, щоб не впасти, привалюється до ринви. — Або його двоюрідний брат…
— Знаю, — бовкає адвокат, хряскає дверцятами і акуратно вирулює на проїжджу частину.
Андрій ледве стримується, щоб не попрохати підвезти його. Від газової завіси, що оповиває його наостанок, робиться геть паскудно.
Вузенька вуличка, заставлена автомобілями МВС, стрімко звертає униз, а вищерблені кам’яні плити тротуару зовсім не допомагають пересуватися.