Ось тоді я згадав мамині слова про те, як батько придумував собі людей; мабуть, це було для нього як засіб захисту: коли придумаєш у кожному стрічному добру таємницю, не таким безнадійним здається життя. Справді, людина — творець власного щастя, але одні крадуть і купують дорогі меблі, а другі вигадують світ хороших людей, щоб пристойно поводитись на землі — між минулим і майбутнім. І те й те у всіх однакове, тільки життя різне…
— Василю Пантелійовичу, — сказав я Горенкову, — вашу справу вивчає експертна комісія… З того, що я зміг зрозуміти, мені ясно, що ви ні в чому не винні.
— Правильно. Але мене не задовольнить амністія, списання через хворобу, зміна статті… Я вимагаю сатисфакції…
— Ви у своїх скаргах не згадували імен… Хочете назвати тих, хто судив вас?
— Цих звинувачувати не можна — безправні люди… Їхнє становище жахливе. Адже вони програму «Час» дивляться, «Правду» читають… Усіх тепер закликають до перебудови, сміливості, ініціативи, а ті, хто мене судив, досі живуть законами, які покликані карати за ініціативу і сміливість. Бідолашні судді! Мені їх жаль… А звинувачую я нашого заступника міністра Чуріна, — він схвалив мої пропозиції, дозволив почати експеримент до того, як це було введено в галузі, я повірив йому на слово, без наказу. А коли нагрянули ревізори — дуже великі прибутки пішли, дуже швидко я почав здавати об’єкти, — і побачили, що я перекидаю гроші із статті «Телефонні переговори» на преміальні, з графи «Розпис стін» на соцпобутсектор, борець за втілення в життя рішень двадцять сьомого з’їзду Чурін відмовився від своїх слів, заявивши, що я на нього зводжу наклеп, ніякого дозволу він не давав, брехня…
— Можна кілька запитань?
— Давайте. Але як я почну занадто розпалятись — зупиняйте. Злість від сатани, від неї сліпнеш і втрачаєш логіку…
— Поясніть, як вам удалося за рік вивести трест з прориву?
— У справі все є.
— Ваші показання написані дуже нервово, Василю Пантелійовичу, — зазначив я. — Ви ж їх у тюрмі писали…
— Можна ще сигаретку?
— Залиште собі пачку…
— Спасибі… Так от, я зібрав робітників найвідсталішого БУ, начальника в них не було, але головний інженер — золотий хлопець… До речі, сто сорок на місяць одержував… А п’янюга менш ніж за триста і пальцем не кивне: сяде на цеглу, газетку розгорне і читає передовиці… Так от… Зібрав я їх і оголосив: «На будівництво сімнадцятого будинку нам виділили сімсот тисяч… За планом ми повинні здати об’єкт у кінці третього кварталу. Я прикинув, що кожний день коштує дві тисячі. Якщо здасте будинок на день раніше строку із Знаком якості — дві тисячі ваші, премію розподіляйте самі. На десять днів раніше строку вправитесь — діліть двадцять тисяч». Мене підняли на сміх: «Виходить, ми по тисячі можемо премію одержати?» — «Якщо на місяць раніше обернетесь — по півтори»… До самої ночі говорили, не вірили мені люди: віру вбити недовго, скільки разів її в нас убивали, а от як повернути цю віру? Але все-таки підписали ми договір: від імені тресту — я, від будівельного управління — трикутник… Будинок приймала громадськість, а не тільки комісія… Телебачення приїхало… В газетах писали… Другий будинок здало дванадцяте будівельне управління — теж за моїм принципом: усе, що зекономили — в часі, — ваше. Після цього підписали договір з усіма будівельними управліннями, а тут — стук у двері, година ночі, все як ведеться: розкрадав соціалістичну власність у величезних масштабах, добровільне визнання врятує од «вишки», признайтесь, що керівництво будуправління від своїх премій золотило вам лапу… Я й Леніним спочатку захищався, про тантьєму говорив, тобто процент від прибутку, і не простий, а валютний, і про те, що треба вчитись у капіталістів господарювати, і наводив цитати з двадцять сьомого з’їзду, а мені клали на стіл закон, прийнятий у тридцять дев’ятому році: «Де, хто і коли його скасував?» Я спершу попер: «Читайте газети, слухайте телебачення, там про це кожен день повідомляють!» — «Ми живемо для того, щоб стежити за виконанням законності, а ви її порушили… Газети і телебачення — лірика, сьогодні одне, завтра — друге, надивилися за тридцять років усякого… Відповідати вам не перед редакцією чи телебаченням, а перед буквою діючого закону».