Наступного дня секретар сказала, що товариш Чурін ці два дні буде зайнятий на науковій конференції, потім він їде на Україну, отже, краще мені подзвонити наприкінці наступного тижня.
— А товариш Кузінцов лишається в столиці? Чи супроводжуватиме шефа?
— На Україну він, звичайно, полетить з Арсенієм Ки— риловичем, а ці два дні Федір Хомич на господарстві, подзвоніть, дам прямий телефон.
… Кабінет у Кузінцова був невеличкий, але обжитий: дерев’яні панелі, дубові підвіконня, елегантний столик з кофейником, цікаві книжки на стелажах (не ті, що стирчать в інших начальницьких шафах, — неодмінні томи вибраних творів, довідники, кілька альбомів і безліч нечитаних брошур) — Достоєвський, Гоголь, Шолохов, Сергєєв-Ценський, томики всесвітньої літератури, поезія Смєлякова, Рубцова, Ахматової, фотоальбоми про пам’ятники архітектури Смоленська, Пскова і Новгорода.
І сам Кузінцов теж був обжитий, кряжистий, доброзичливий. Тільки мені здалося дивним, що помічник заступника міністра носив волосся, ніби хіппі, по самі плечі, й раз по раз огладжував борідку та вуса, — я звик до того, що люди з апарату ретельно підстрижені, підкреслено скромні в одязі, нічим не відрізняються, сталий стереотип однаковості.
— Ану, давайте, давайте, допоможу, чим зможу, схиляюся перед пишучою братією, сам грішив у молодості, було діло! Постараюся відповісти на ваші запитання, товаришу Варравін… — окаючи, приязно сипав словами Кузінцов.
— Який я пишучий, — почав я неквапливо приладжуватися до співрозмовника. — Я репортуючий… І питання в мене круте: що заважає перебудові у вашій галузі?
— Ех, милий чоловіче, та вам блокнота не вистачить записати всі наші біди! Бюрократія, страх мислити по-новому, невміння бути ініціативними… Це — головне. Але є й об’єктивні причини… Погана оснащеність промисловості, перебої у поставках, недостача цементу, прольотів, шиферу — а як без цього будувати?
— Про те, що погано, зараз знають усі… Яка програма? Де вихід з прориву?
— Пробачте за стереотип, але вихід я, як і всі, бачу в підвищенні свідомості, щоденній виховній роботі, роз’ясненні смислу перебудови, ну й, звичайно, у підвищенні матеріального стимулювання…
— А що важливіше? Підвищення свідомості чи матеріальне стимулювання?
Кузінцов якось дивно покрутив головою, кашлянув.
— Ці поняття нерозривні. Перекіс в один з двох напрямів може викликати некеровані наслідки…
— А як же буття, що визначає свідомість?
— Треба бути точним у формулюваннях… Не просто буття, а саме суспільне визначає рівень свідомості… Отже, суспільне буття включає в себе і свідомість.
— Ну а коли гостріше: «людина є те, що вона їсть»? Як бути з цим постулатом?
— Зразу видно, що зі мною розмовляє прихильник «ділових людей».
Промовив він це з трохи співчутливим жалем, який таїв у собі приховану поблажливість.
— З вами розмовляє марксист, — відповів я. — Якщо все ставити на свідомість, покладати надії на ідеальне в людині — тоді настав час укласти конкордат з Ватіканом і Загорськом, там споконвіку матеріальне вважалося суєтним, тільки ідея, духовність… Але ж ситі вільні люди на барикади не виходять, лише голодні.
— І Сусанін і Каратаєв були кріпаками, тобто, за вашою логікою, голодними й безправними, проте йшли на барикаду, але не проти вітчизни, а за неї.
— Екстремальність ситуації, боротьба з іноземними загарбниками — не доказ у суперечці… До речі, Разін і Пугачов дотримувались іншої точки зору… Та й теорію пораженства у війні імперіалістів не хтось висунув, а Ленін…
— Ах, молодь, ах, сперечальники, — Кузінцов лагідно всміхнувся, — куди вже нам з нашим склерозом вас наздогнати, враз накинетесь! Не подумайте, що я противник матеріального стимулювання… Обома руками — «за». Можу познайомити з наказами, щойно підписаними товаришем Чуріним: сміливіше преміювати передовиків, не боятися збільшувати заробітки робітникам. Але ж ви знаєте, яка рутина протистоїть нам, особливо на місцях… Люди живуть колишніми стереотипами, бояться, аби хтось не розбагатів… Такий склад мислення за один день не поламаєш.