Лєсков з приводу цього згадував Діккенса, який писав у країні, де дуже швидко їздять, однак бачив і спостерігав багато, і фабули його оповідань не відзначаються скудністю змісту…
Сто років відтоді минуло, подумав я, а суперечки й досі не скінчились: оренбурзьке літературне об’єднання лає столичне — мовляв, не стелються перед споконвічним, але ж тільки через нього й можна стати письменником! Москвичі вивчають тепер лише Пастернака з Гумільовим та Мандельштама, перед класикою не ціпеніють — сором і ганьба! Справді, ми дивне суспільство! Без упину боремося за одноманітність, неодмінно хочемо, щоб наша думка стала загальною; я — правий, решта — дурні або ще гірше. Триста років ярма змінилися трьомастами роками власного кріпосництва: чимало людей у нас тепер гніваються, коли кріпосництво називають рабством, мовляв, «наклеп на народ», але, на жаль, це не наклеп, а факт історії; замовчувати історію — те ж саме, що брехати хворому чи туберкульозного лікувати від простуди; неусвідомлена зрада так само небезпечна, як і заздалегідь спланована. Та й чверть століття — з двадцять восьмого до п’ятдесят третього — теж марно не минуло, з’явився стереотип нового страху, надія лише на того, хто все знає, все розуміє і все вміє, відчуття власної малості й незахищеності, хіба таке можна лишати недослідженим? Масони — масонами, а історія — історією: власника друкарні Новикова, якого матінка Катерина кинула до каземату, звинуватили в масонстві, а проти чого він виступав? Проти самодержавства, за волю селянинові.
… Між іншим, чому, коли летиш до Варшави — всього дві години, — курити в салоні дозволяється, а коли пиляєш до Сибіру шість годин, — не смій?.. Салтиков-Щедрін? «Добре іноземцеві, він і в себе дома іноземець»?
Я діждався, коли погасло табло, літак пробив дощові хмари, розпластався над білим туманом і немов спинився, набравши дев’ятисоткілометрову швидкість. Розстебнувши свою сумку — диво, а не сумка, можна слона ввіпхнути, — я витяг конспекти й заходився — вкотре вже — систематизувати виписки.
Чесно кажучи, я не знаю, що в мене вийде з того, що вже зроблено: в усякому разі, я методологічно зв’язав епізоди нашої економічної безтолковщини (а можливо, усвідомленого саботажу) з тим, що писав у свій останній рік Ленін: «Всіляко і що б то не стало розвинути оборот, не боячись капіталізму, бо рамки для нього поставлені у нас (експропріацією поміщиків і буржуазії в економіці, робітничо-селянською владою в політиці) досить вузькі, досить «помірні».
Немов чекаючи заперечень від догматиків, Ленін іде далі: «Нам треба не боятися визнати, що… ще багато чого можна і треба повчитися у капіталіста».
Або: «Система мішаних товариств — єдина система, яка спроможна справді поліпшити поганий апарат НКЗТ (наркомзовнішторгу. — Ю. С.), бо при цій системі працюють поряд і закордонний і російський купець. Якщо ми не зуміємо навіть при таких умовах підучитися і цілком вивчитися, тоді наш народ зовсім безнадійно народ дурнів».
З плану брошури про продподаток: «Свобода торгівлі: а) для розвитку продуктивних сил селянського господарства б) для розвитку дрібної промисловості в) для боротьби з бюрократизмом».
Виходить, що особисту ініціативу Ленін протиставляв бюрократії? Отже, він шукав економічні форми боротьби проти неї, розуміючи, яка це страшна загроза для революції?
«Радянські закони дуже добрі, — продовжує він, — тому що надають всім можливість боротися з бюрократизмом і тяганиною, можливість, якої ні в одній капіталістичній державі не надають робітникові й селянинові. А що — користуються цією можливістю? Майже ніхто! І не тільки селянин, величезний процент комуністів не вміє користуватися радянськими законами у боротьбі з тяганиною, бюрократизмом або з таким істинно руським явищем, як хабарництво.
Що заважає боротьбі з цим явищем? Наші закони? Наша пропаганда? Навпаки! Законів написано скільки завгодно! Чому ж немає успіхів у цій боротьбі? Тому, що не можна її зробити самою пропагандою, а можна завершити, тільки якщо сама народна маса допомагає. У нас комуністи, не менше половини, не вміють боротись, не кажучи вже про таких, що заважають боротися».
І різко: «Ми живемо в морі беззаконня… Загальний підсумок: місцева бюрократія — найгірше середостіння між трудящим народом і владою».
Як посилання на роздуми — запитання і висновок: «Які економічні корені бюрократизму?.. Роздробленість, розпорошеність дрібного виробника, його злидні, некультурність, відсутність обороту між землеробством і промисловістю…»