Дізнавшись про це, ми подалися до головного. Та той пояснив, що питання не він вирішував, і обговоренню воно не підлягає. «Зрештою, від вас тепер залежить усе; клімат такий, що мастодонтів ми не потерпимо». Наш головний у переломному віці — сорок два роки, в цей час комсомольські працівники ждуть переміщення, дуже відповідальний момент, не можна допустити найменшої помилки, десятки очей уважно тебе вивчають, різкі порухи, а тим паче необдумані рішення можуть вплинути на все подальше життя; терпіння — це геній.
І все-таки ми зажадали загальних зборів; у нас сильна колегія, всі пишуть, пробиваються самі — ніяких батечків чи волосатих дядькових рук, робітнича кісточка, лише редактор іноземного відділу з професорської сім’ї, потомствений інтелігент.
… Кашляєв сидів біля вікна, спиною до світла, але все одно були помітні синці під очима і брезкла, хвороблива блідість. Ми виказали йому все, що про нього думаємо: не— вмотивована заборона породжує протест; ніхто з нас не схиляється перед абстрактним живописом, але робити з нього головну загрозу соціалізму — значить ніякого біса не тямити в реаліях сьогоднішнього життя; небезпека — в іншому: як тільки дозволили виставки авангардистів, вони перестали бути борцями за свободу мистецтва; немає нічого легшого, як заборона, та ніколи ще в історії заборона на те, що комусь не подобається, до добра не доводила. Нам також не дуже до вподоби вищання рокерів, та чи не краще було б запропонувати молоді такі пісні, танці й розваги — телебачення, до речі, дещо робить у цьому напрямі, — які залишать рокерів у меншості. А поки молоді нема де провести дозвілля, поки їй не підказали, як випустити енергію (якби дорослий повторив рухи дітей, котрі ганяють у дворі, то помер би од виснаження, вчені обчислили це на ЕОМ), поки комсомол проводить свої помпезні зльоти і мітинги, але реально не допомагає молодим знайти себе, ми не маємо права сподіватися на конформістські заборони. Був час, коли міліція хапала тих, хто ходив у вузеньких штанцях, потім саджали за кльоші, а чого добились? Того, що молодь набралася тюремного уму-розуму? Немов самі підштовхуємо їх до того, щоб з поняттям «влада» завжди пов’язувалося зловісне слово «не можна». Як новий редактор відділу Кашляєв може керувати нашою роботою, коли в нас зовсім протилежні погляди на те, що відбувається в молодіжному середовищі?
Головний на цих зборах не був, бо брав участь у колоквіумі, який проводила Академія наук. Прихопив з собою туди одного з фоторепортерів і пообіцяв сам написати звіт — «буде цікаво»; раніше на ці зустрічі їздив оглядач із відділу науки; що ж, нехай, але так зважувати кожен крок — з глузду можна з’їхати або інфаркт заробити.
Збори вів наш перший заступник, Павло Гунько, його до нас перевели зі Львова, хлопець мого віку, тридцять один рік, володіє пером; різкий, коли йдеться про правду; не терпить, коли хтось виляє чи збивається на манівці.
— Давай, товаришу Кашляєв, — сказав він, після того як усі висловилися. — Від твоєї відповіді залежить, чим усе це кінчиться. Колектив тепер має право поставити на голосування: чи здатен ти очолювати відділ. І я не перечитиму в цьому колегам, хоч тебе й затвердило бюро, — коли вже гласність, то для всіх…
— Я скажу кілька слів, — Кашляєв підвівся, судорожно, якось навіть по-дитячому зітхнув і стиснув кулаки так, що я почув хрускіт кісточок. — Я ось що хочу запитати у товаришів: чи є плітка, поговір, донос неминучими, більше того, необхідними супутниками демократії і гласності? Гадаю, відповідь однозначна: ні, таке паскудство компрометує той процес, який ми з вами так вітаємо, — перебудову, народження нового громадянського мислення… Я хочу спитати ще й ось про що: чи скасовує подальше розширення демократії…
Гунько посміхнувся:
— Демократія — не штани, її не можна розширити чи звузити… Якщо є — то є, а нема — то й нема.
— Правильно, — погодився Кашляєв, — ви тут сиділи на живому слові, ви бритвою ріжете, я так не вмію, апаратчик… Але все-таки я сформулюю своє запитання до кінця, погодившись з твоєю корективою, товаришу Гунько: чи відміняв гласність необхідність комсомольської дисципліни і норм демократичного централізму? Думаю, ні. Принаймні я такої постанови не читав. Насправді не я був ініціатором заборони ВІА, я тільки виконував постанову бюро. Чи мав я право відмовитися? Ви скажете: «Так, мав». Але тоді і вас запитаю: «А ви, кожен з вас, відмовилися б, опинившись на моєму місці?» Чому ви друкували на сторінках вашої газети розгромні статті — і проти абстрактників, і проти Леонтьєва, і проти рок-ансамблів?! Чому ви не відмовилися публікувати те, з чим не згодні? Хто може довести, що я, саме я, пригнав бульдозер на виставку лівого живопису? Ви там були? Читали документи, підписані мною? Чи чули? Я не розумію абстрактного живопису і не люблю його — так, це так, я цього не приховував, не приховую й надалі не збираюся приховувати, і коли ви захочете друкувати статті на підтримку цього, з дозволу сказати, напряму, я вимагатиму опублікування протилежної точки зору. Так, я люблю Бетховена і Моцарта; так, я плачу, коли слухаю Чайковського, так, я виховувавсь у Воронежі і для мене «Летят утки» — найніжніша пісня. Виступаючи проти рок-ансамблів, я хотів прищепити молоді любов до неминущого, вічного! Так, мені бридкі «металісти», доморощені панки, обвішані ланцюгами, але хто доведе, що я був поклонником «люберів»? Мабуть, я винен у тому, що бездумно погоджувався з усіма рішеннями, проштемпельованими круглою печаткою… Очевидно, я аж надто завзято виконував те, що треба було мікширувати… Але зараз усі розумні, всі демократичні, всі прогресисти… Це легка позиція — відкинути ногою того, хто тобі чомусь невгодний, про кого щось, десь, хтось не так говорить… Але як це вписується в норми демократії? От і все, що я хотів відповісти. А просити я хочу таке: створіть комісію, яка розслідує, розбереться в моїй роботі у відділі культури, нехай зустрінуться з молодими художниками-реалістами, з товариством молодих поетів, зі студією бального танцю, з дизайнерами та модельєрами… І ще… Мабуть, процес, який відбувається нині, тому й називається перебудовою, що він дає можливість усім і кожному — включаючи й тих, хто раніше в чомусь добровільно помилявся, — саме перебудувати себе… Не репресії, не трійки і особливі наради, не заслання й цькування на відкритих зборах, а саме атмосфера доброзичливості, товариської допомоги, взаємовиручка — ось що означає для мене пере… пере…