Кашляєв зблід ще більше, повільно сів на підвіконня і різко рвонув комірець накрохмаленої сорочки; дівчата кинулися до нього з водою, приїхала швидка допомога, вгатили кілька уколів, не до голосування… Проте я не певен, чи голосував би проти після його виступу, — при всьому тому, що там було багато чужого мені, деякі пункти спростувати було неможливо, особливо про те, що ми всі теж були хороші, ніде правди діти…
Після тих зборів Кашляєв бюлетеня не взяв, хоч лікарі наполягали полежати бодай з тиждень, приходив до редакції перший, ішов останній, якось жадібно вникав у всі справи, рукописів наших не правив, лише висловлював міркування, які в нього виникали, — часто досить ділові, він добре відчуває слово, ставиться до нього бережно, хоч виступає проти надмірної телеграфності стилю: «Ми всі стомилися без повітря».
— Відбий у головного ще сто рядків для нашого відділу, — сказав я йому, — тоді з’явиться місце для повітря. Думаєш, ми його не цінимо?
— Спробуємо, — погодився Кашляєв. — Але це треба вирішувати не бюрократичною битвою в секретаріаті, а кількома такими матеріалами, які виправдають наше прохання.
Один з таких матеріалів зробив я — пощастило знайти ветерана, нагородженого орденом Червоного Прапора на п’ятий день війни; старий жив у сараї, виконком відмовляв йому в житловій площі, бо він начебто продав свою квартиру в місті, а він її нікому не продавав, прописав туди дочку» а та через три роки вигнала старого на вулицю. Шекспір тому й геніальний, що писав сюжети, які не піддаються часу, круто мислив англієць, нашим літераторам отак би, а то все плачуть та стогнуть, хоч би один дав програмний твір, запропонував можливий вихід з тупика, а то тільки охання та зітхання.
Другий матеріал написав Кашляєв. Чесно кажучи, написав непогано — зачепив міністра фінансів за те, що той досі не видав єдиного роз’яснення для тих, хто переходить на самофінансування і самооплату; повне безладдя, а при нашому споконвічному старанні «тягти й не пускати» справі перебудови завдають величезної шкоди, промисловість топчеться на місці, особливо будівельники; його статтю вивісили на Червону дошку, а Павло Гунько похвалив Кашляева на летючці.