Капітан опустив спис, сигналізуючи про перерву.
— Ти не розумієш. Зміївна не проста смертна. Ти чула розповіді. Її обличчя так засліплює, що, коли вона виходить надвір, птахи падають з небес, а риба спливає на поверхню.
— Це просто обличчя, — сказала Жинь.
— Це не просто обличчя. Я бачив, як Дадзі заворожує й зачаровує наймогутніших і найрозумніших людей, яких я тільки знав. Вона ставить їх навколішки лише кількома словами. А частіше — лише поглядом.
— Вона колись зачаровувала вас? — запитала Жинь.
— Вона зачаровувала всіх, — відповів Ежидень, не заглиблюючись у деталі. Жинь завжди отримувала від Ежиденя, який мав суворий вираз обличчя і характер трупа, лише короткі буквальні відповіді. — Стережись. І не підводь очей.
Жинь знала. Він це повторював уже декілька днів. Улюбленою зброєю Дадзі були її очі — зміїні очі, які могли захопити душу самим поглядом, поневолити видінням на власний вибір Дадзі.
Рішенням було ніколи не дивитися їй в обличчя. Ежидень навчав Жинь битися, дивлячись виключно на нижню частину тулуба супротивника.
А це виявилося непросто, коли йшлося про рукопашний бій. Стільки всього залежало від того, куди спрямований погляд, куди розвернутий тулуб. Усі рухи в похилих площинах ішли від верхньої частини тулуба, але Ежидень дорікав Жинь щоразу, коли вона піднімала очі надто високо.
Ежидень без попередження нахилився вперед. Жинь вдалося трохи краще відбити наступну серію ударів. Вона навчилася дивитися не лише на ступні, а й на стегна — часто саме стегно розверталося першим, рухаючи ногою і ступнею. Вона відбила серію випадів, але потім пропустила сильний удар у плече. Він не був болісним, але від несподіванки вона мало не випустила з рук тризуб.
Ежидень подав сигнал про ще одну паузу.
Жинь зігнулася перевести подих, а він витягнув з кишені набір довгих голок.
— А ще Імператриця любить робити ось так.
Він кинув три голки в Жинь. Вона квапливо відстрибнула вбік і змогла забратися з траєкторії руху голок, але невдало приземлилася на литку.
Жинь поморщилася. Полетіли наступні голки.
Вона нестямно замахала тризубом навколо себе, намагаючись відбити їх у повітрі. Це майже спрацювало. П’ять голок дзенькнули об підлогу. А одна впилася в стегно. Жинь різко висмикнула її. Ежидень не подбав про те, щоб затупити вістря. Козел.
— Дадзі подобається використовувати отрути, — сказав Ежидень. — Тепер ти труп.
— Дякую, я вже зрозуміла, — випалила Жинь.
Вона кинула тризуб додолу й опустилася навколішки, відсапуючись. Легені горіли. Куди поділася витримка? У Сінеґарді вона могла битися годинами.
Ну звісно ж, розсіялася в хмарці опіумного диму.
Ежидень навіть не спітнів. Жинь не хотіла здатися слабкою, попросивши про ще одну перерву, тож спробувала відволікти його запитаннями.
— Звідки ви стільки знаєте про Імператрицю?
— Ми билися пліч-о-пліч із нею. Під час Другої Макової війни у провінції Дракона були найкраще підготовлені війська. Ми майже завжди були з Тріадою на передовій.
— А яка була Тріада?
— Жорстока. Небезпечна, — Ежидень вказав списом на Жинь. — Годі базікати. Тобі треба…
— Але я мушу знати, — наполягала вона. — Дадзі була на полі бою? Ви її бачили? Якою вона була?
— Дадзі не воїн. Вона дуже добре володіє бойовими мистецтвами, вони всі володіли, але ніколи не покладалася на грубу силу. Її вміння значно потаємніші, аніж у Хранителя Воріт чи в Імператора Дракона. Вона розуміє бажання. Знає, що керує чоловіками, тож бере їхні найзаповітніші бажання і змушує їх повірити, що лише вона може їм це дати.
— Але я жінка.
— Це неважливо.
— Але не може все бути аж так інакше, — сказала Жинь, радше щоб переконати себе, ніж когось іншого. — Це просто… Це бажання. Що це супроти грубої сили?
— Гадаєш, вогонь і сталь можуть перемогти бажання? Дадзі завжди була найсильнішою з Тріади.
— Сильнішою за Імператора Дракона? — У пам’яті виплив образ білявого чоловіка, який піднявся над землею, оточений тінями різних істот, що кружляли навколо нього. — Сильнішою за Хранителя Воріт?
— Звісно, — м’яко промовив Ежидень. — Як гадаєш, чому лишилася тільки вона?
Це змусило Жинь замислитися.
Як Дадзі стала одноосібною правителькою Нікані? Усі, кого вона питала, розповідали різні історії. Єдине, що в Імперії знали напевне, це те, що одного дня Імператор Дракона помер, Хранитель Воріт зник, а Дадзі одна лишилася на троні.
— Ви знаєте, що вона з ними зробила? — запитала Жинь.
— Я намагався з’ясувати, — Ежидень відкинув спис і витягнув меч. — Погляньмо, як ти впораєшся з цим.
Його клинок рухався з приголомшливою швидкістю. Жинь задкувала, відчайдушно намагаючись устояти на ногах. Декілька разів тризуб майже вислизав з рук. Розчарована, вона зціплювала зуби.
Річ була не лише в тім, що Алтанів тризуб був надто довгий, надто неврівноважений і, без сумніву, призначався значно вищому за неї воїну. Якби проблема була лише в цьому, Жинь просто проковтнула б гордість і взяла б натомість меч.
Річ була в її тілі. Вона знала потрібні рухи й фігури, але її м’язи просто не витримували такого темпу. Її кінцівки немовби підкорялися розуму лише після двосекундної затримки.
Якщо коротко, то проблема була в ній. Від місяців лежання розпростертою в кімнаті, вдихання й видихання диму її м’язи ослабли. Лише тепер Жинь збагнула, якою слабкою, якою болісно худорлявою стала, як легко втомлюється.
— Зосередься, — Ежидень наближався.
Рухи Жинь ставали все відчайдушнішими. Жинь навіть не намагалася завдати удару сама, бо зосередженості ставало лише на те, щоб утримувати клинок капітана подалі від свого обличчя.
У таких умовах Жинь не могла перемогти в бою зі зброєю.
Жинь примружилася, чекаючи.
Ось воно. Ежидень ударив її в стегно, то був низький випад на ураження. Жинь дозволила йому вибити зброю зі своїх рук. А потім скористалася перевагою, коли він відкрився, кинулася в простір, який утворила їхня заблокована зброя, і врізала Ежиденю коліном у грудину.
Він зігнувся. Вона вдарила його в коліна, змусила впасти долілиць і спрямувала долоні йому в обличчя.
Вона випустила малий натяк на полум’я, якого було вдосталь, щоб Ежидень відчув жар на шкірі.
— Бум, — сказала вона. — Тепер ви покійник.
Вуста Ежиденя стиснулися так, що майже нагадували посмішку.
— Як у неї справи?
Жинь глянула через плече.
На палубу вийшли Вейсжа і Неджа. Ежидень підтягнувся, щоб сісти.
— Буде готова, — сказав він.
— Буде готова? — повторив Вейсжа.
— Дайте мені кілька днів, — захекавшись, промовила Жинь. — Я ще з цим розбираюсь. Але розберусь.
— Добре, — сказав Вейсжа.
— У тебе кров. — Неджа вказав на її стегно.
Але Жинь заледве його чула. Вона дивилася на Вейсжу, який усміхався ширше, ніж вона бачила будь-коли раніше. У нього був задоволений вигляд. Гордий. І якимось чином це дарувало їй хвилю втіхи, від якої вона почувалася краще, ніж за всі місяці куріння.
— Ти супроводжуватимеш Воєначальника Дракона в Осінньому палаці на полуденних зборах, — сказав Ежидень. — На забувай, тебе представлять як воєнну злочинницю. Не поводься так, наче він твій союзник. І стеж за тим, щоб мати наляканий вигляд.
У парадних покоях зібралося з десяток генералів та радників Вейсжі. Усі вони сиділи навколо кількох детальних мап палацу. Жинь сіла праворуч від Вейсжі, трохи пітніючи від постійної уваги до себе. Увесь план був зав’язаний на ній, тож вона не мала права на помилку.
Ежидень витягнув пару залізних кайданків.
— Тебе зв’яжуть і заткнуть рота. На твоєму місці я звикав би до цього відчуття.
— Це погано, — сказала Жинь. — Я не зможу перепалити метал.
— Вони не повністю металеві. — Ежидень штовхнув кайданки через стіл, щоб Жинь могла роздивитися їх ближче. — Ланка посередині плетена. Вона перегорить від мінімального жару.