Він кинув чоловікам декілька мотузок.
— Починайте.
Ніхто не ворухнувся.
— Адмірале Молкой! — крикнув Дзіньджа.
Молкой подав сигнал своїм людям. Шеренга солдатів вийшла вперед із витягнутими клинками.
— Не випробовуйте мого терпіння, — сказав Дзіньджа.
Чоловіки квапливо розтягли мотузки.
Протягом наступного тижня бурі тільки посилилися, але Дзіньджа змусив флот рухатися до Бояна з непомірною швидкістю. Намагаючись виконувати його наказ, солдати виснажувалися на гребних колесах. Декілька полонених упали замертво після того, як їх змусили відпрацювати дві зміни поспіль без перерви на сон, і Дзіньджа безцеремонно виштовхнув їхні тіла за борт.
— Він утомить своє військо ще до того, як ми навіть дістанемось озера, — ремствував Кітай до Жинь. — Авжеж, тепер ти воліла б узяти з собою й ті загони Федерації, правда?
Військо було водночас і стомлене, і голодне. Їхній пайок скоротили. Тепер вони отримували сушену рибу двічі на день, а не тричі, а рис лише раз увечері. Більшість додаткової провізії, яку вони отримали в Сяшані, було втрачено під час вибухів. Бойовий дух слабшав із кожним днем.
Ще більше солдатів підкосили принесені шпигунами подробиці про оборону озера. Військово-морський флот Імперії й справді зупинився на Бояні, як вони й боялися, і він був значно краще оснащеним, аніж передбачав Дзіньджа.
Той флот міг позмагатися в розмірі з флотом, який відплив із Арлона. Єдиною розрадою слугував той факт, що Імперський флот навіть близько не дотягував до технологічного рівня армади Дзіньджі. Імператриця нашвидкуруч спорудила його за декілька місяців після Лусаня. Брак часу на підготовку одразу впадав у вічі: Імперський флот був безладним поєднанням погано збудованих нових кораблів (деякі навіть мали незакінчені палуби) та перероблених старих торгових човнів абсолютно різних конструкцій. Щонайменше три з них були баржами для відпочинку й не мали вогневої моці.
Але Імперія мала більше кораблів і більше людей.
— Характеристики корабля важать лише в океані, — сказав Кітай Жинь. — Але озеро перетворить цю битву на плавильну піч. Ми всі зіштовхуватимемось один із одним. Достатньо, щоб їхні люди дісталися на наші кораблі — і на тому кінець. Боян почервоніє від крові.
Жинь знала один спосіб, як Республіка може легко перемогти. Їм навіть не довелося б стріляти. Але Неджа відмовлявся з нею говорити. Вона бачила його, лише коли від піднімався на борт «Зимородка» для зустрічі у братовому кабінеті. Щоразу, коли їхні стежки перетиналися, він квапливо відводив очі, а якщо вона кликала його на ім’я, то лише хитав головою. З таким же успіхом вони могли були абсолютними незнайомцями.
— Ми сподіваємося на якийсь результат? — запитала Жинь.
— Та навряд, — відповів Кітай. Він тримав біля грудей натягнутий арбалет. — Це лише формальність. Ти ж знаєш аристократів.
Коли Імперський флагманський корабель наблизився до «Зимородка», у Жинь зацокотіли зуби.
— Нам не варто було навіть приходити.
— Це ж Дзіньджа. Завжди піклується про свою честь.
— Ну, тоді ми можемо спробувати піклуватися про його життя.
Перед радою своїх адміралів Дзіньджа останньої миті наполіг на перемовинах із флагманським кораблем Імперського військово-морського флоту. Джентльменський етикет, як він це назвав. Він дав генералу Вовче М’ясо останній шанс здатися. Але на ці перемовини ніхто не покладав надій. Вони були лише додатковим ризиком, та ще й доволі безглуздим.
Від приватної зустрічі Чан Ень відмовився. Щонайбільше він погоджувався тимчасово призупинити вогонь і зіткнення у відкритих водах, а це означало, що їхні кораблі змушені перебувати небезпечно близько один від одного безпосередньо перед початком стрілянини.
— Привіт, малий драконе! — голос Чан Еня продзвенів у спокійному холодному повітрі. Хоча цього разу води були спокійні й тихі. Від поверхні озера Боян здіймався туман, огортаючи зібраний флот хмарами.
— А ви не стоїте на місці, майстре, — сказав Дзіньджа. — Адмірал Імперського військово-морського флоту?
Чан Ень розвів руки.
— Коли я щось бачу, то беру, що хочу.
Дзіньджа підняв підборіддя.
— Тоді ви хочете здатися. Ви можете зберегти свою посаду під керівництвом мого батька.
— О, пішов до біса. — Шакалячий сміх Чан Еня продзвенів високо й різко над озером.
Дзіньджа підвищив голос.
— Су Дадзі нічого не може зробити для вас. Хай би що вона не наобіцяла, ми це подвоїмо. Мій батько може зробити вас генералом…
— Твій батько кине мене в камеру в Баґхрі й відітне кінцівки.
— Якщо ви зараз же складете зброю, то отримаєте імунітет. Даю слово.
— Слово Дракона нічого не варте. — Чан Ень знову реготнув. — Невже ти думаєш, я такий дурний? Коли це Вейсжа виконував обіцянки?
— Мій батько шанована людина, яка лише хоче бачити цю країну об’єднаною під справедливим режимом, — сказав Дзіньджа. — Ви добре прислужитеся цій меті, якщо станете на його бік.
Він не кидав слів на вітер. Дзіньджа говорив так, немовби й справді мав це на увазі. Здавалося, він щиро вірив, що зможе переконати колишнього майстра стати відданим іншому лідеру.
Чан Ень сплюнув у воду.
— Твій батько — призахідницька маріонетка, готова танцювати заради подачок.
— Думаєте, Дадзі чимось краща? — запитав Дзіньджа. — Станьте на її бік і гарантовано матимемо роки кривавої війни.
— О, але ж я солдат. Без війни я лишуся безробітним.
Чан Ень підняв руку, затягнуту в рукавицю. Його лучники підняли луки.
— Гідність під час ведення перемовин, — застеріг Дзіньджа.
Чан Ень нестямно всміхнувся.
— Годі балачок, малий драконе.
І опустив руку.
Одна-єдина стріла просвистіла в повітрі, пробивши Дзіньджі щоку та впившись у перемичку позаду нього.
Дзіньджа торкнувся щоки, смикнув її й побачив, як кров скрапує з його блідих пальців. Він був немовби вражений тим, що в нього може йти кров.
— Цього разу ти ще легко відбувся, — сказав Чан Ень. — Я не хотів, щоб веселощі скінчилися надто швидко.
Озеро Боян горіло немовби факел. Полум’яні стріли, снаряди й гарматний вогонь зробили небо червоним, а внизу зусібіч простягалися димові завіси, огортаючи Імперський флот саваном, ніби ховаючи його за брудно-сірою вуаллю.
«Зимородок» плив просто в туман.
— Принесіть мені його голову, — наказав Дзіньджа, не звертаючи уваги на нестямні крики пригнутися.
Решта флоту розосередилася по озеру, щоб зменшити уразливість до вогняних атак. Що ближче вони пливтимуть, то швидше полум’я перекинеться й на інші кораблі. «Морські яструби» і требушети починали відстрілюватися, випускаючи ракету за ракетою над «Зимородком» у непроглядну сіру стіну.
Але їхній розтягнений стрій лише ослабив республіканців супроти імперської тактики роїння. Крихітні латані-перелатані вітрильники прослизали між військовими кораблями Республіки й відтісняли їх ще далі один від одного, ізолюючи та змушуючи битися самотужки.
Імперський флот цілився передусім у баштові кораблі. Їхні вітрильники зусібіч атакували «Деркача» невпинним гарматним вогнем. Без підтримки власного вітрильника «Деркач» почав тремтіти на воді, як людина в передсмертній агонії.
Дзіньджа наказав «Зимородку» прийти на допомогу «Деркачеві», але він також опинився у пастці, відрізаний від флоту фалангою старих імперських човнів.
Дзіньджа раз за разом наказував стріляти з гармат, щоб пробити собі шлях. Але навіть обстріляні човни займали простір у воді, а це означало, що «Зимородку» лишалося тільки стояти й дивитися, як люди генерала Вовче М’ясо беруть «Деркача» на абордаж.
Команда «Деркача» від початку була виснажена й надто нечисленна. Люди генерала Вовче М’ясо прагнули крові. «Деркач» не мав жодного шансу.