— Ану, братва, піддай! — покрикував Джапарідзе, що пихтів біля важкої колоди, і братва піддавала, і колоди зникали в сараї. Суботник пройшов з піднесенням, і це додало хлопцям ще більше охоти до роботи.
Сонячний липень котився барвистими днями, але юнкомцям ніколи було тішитися сонцем. Робота захопила глибоко й надовго. Юнком розрісся. Один за одним виростали нові гуртки. Виник гурток малювання, за ним літературний, політичний; крім того, щотижня читали усну газету. Але найяскравіше розцвів Юнком, коли до Шкіди прийшов новий педагог і вихователь Дмитро Петрович Тюленчук. Спершу хлопці не прийняли його, здалося, що він суворий і сухий. Крім того, він був кульгавий, а для жорстоких вихованців це давало ще більше приводів сміятися з нього.
На перших порах за танцюючу ходу його прозвали «Руб двадцять», але потім, коли придивились і полюбили його, називали не інакше, як дядя Дима.
Тюленчук був українець, тихий і трохи сентиментальний. Він любив свою батьківщину і свій предмет — російську мову. В роботі Юнкому він узяв надзвичайно діяльну участь, і незабаром літгурток Юнкому став найсильнішим з усіх гуртків. Спочатку гуртківці вели роботу замкнуто, потай, а коли зміцніли і згуртувалися, винесли її напоказ усій школі.
Літгурток почав улаштовувати регулярні збори, на яких гуртківці читали свої твори. Виходили літературні альманахи. За альманахами з'явилися літературні суди над героями класичних творів, а на довершення всього літгрупа Юнкому відкрила своє видавництво і дала гуртку назву «Зелене кільце».
«Зелене кільце» — це не просто гарні слова, це алегорія. Співдружність — кільце молодих, зелених літераторів.
І тепер здійснилася мрія Японця про хороший літературний журнал.
«Зелене кільце» заснувало видання товстого літературно-художнього щомісячника «Аргонавти». А через деякий час вийшов і перший випуск бібліотечки «Зелене кільце» з поемою Пантелєєва про блокаду та голод.
Так починалася ця поема, що мала назву «Ми — їм». За цим випуском почали виходити і інші.
Юнком твердо став на рейки. Пожвавилася кімната Юнкому. Гуртки працювали одночасно в чотирьох кутках, а посередині, за столом, уткнувшись у книжки, сиділи аматори читання. І, як тоді, в темну ніч, у ніч народження підпільної комуністичної організації, чути було уривки мови, але вже не приглушені й тихі, а дзвінкі і вільні:
— Другий конгрес Комінтерну… Двадцятий рік… Тридцять сім країн…
І слухачі, затамувавши подих, уважно вслухалися в слова лектора.
— Добре, — казав Пантелєєву лагідний у такі хвилини Янкель, що зовсім недавно став його сламником.
— Добре, — підтверджував Льонька, оглядаючи чистеньку веселу кілі матку.
— Комінтерн… Умови партіям, які вступають… Розкладу не повинно бути… Пропаганда…
Б'ються нові слова й глибоко западають у голови юнкомців. Усміхається червоний прапор школи, поставлений у куток, вкритий чохлом, і підморгує весело жовтенький соняшник з двома літерами «ШД» — герб республіки Шкід.
СОДОМ І ГОМОРРА
Безвладдя. — Сивер Долгорукий. — Ост-інд-кофе. — Перший наліт. — Гульня. — Босоніж на форді. — Два юнкомці і Пірль Уайт. Содом і Гоморра.
Вікмиксор поїхав до Москви на якийсь з'їзд працівників соцвиху. Управління республікою перейшло до Еланлюм. Хоча це й була людина з сильним характером, вона все-таки була жінкою. Шкідці відразу ж це зрозуміли, і зрозуміли по-своєму. Вони забуянили. Жінка, на їхню думку, була істотою набагато безвільнішою, ніж чоловік, та ще такий чоловік, як Вікмиксор. І цього було досить, щоб Шкіда забешкетувала.
Спочатку особливих бешкетів не було, просто погіршала дисципліна: пізніше лягали спати, спізнювались у їдальню і на уроки, частіше говорили грубощі вихователям. Але незабаром знайшлися хлопці, які зрозуміли, що з такого становища можна мати користь. Ватажком став Сивер Долгорукий, що недавно прийшов у Шкіду.
Походження він був, за шкідськими масштабами, високого — сип артиста, а зовнішність мав дуже грубу, чому й дістав у Шкіді прізвисько Гужбан.