Гужбан народився в інтелігентній сім'ї — батько, матір і сестра його, як сказано вище, були артисти. Звикнувши до вільного життя богеми, батьки віддали сина змалечку у приют для дітей артистів. Там Сивер пробув до дев'яти років і вже встиг показати свою натуру. В «артистичному» приюті він крав, хуліганив. Його перевели в Царське Село, в приют класом нижче. Там він показав себе повністю, крав уже запоєм: у начальства, обслуговуючого персоналу і навіть у товаришів. Вчився в Царськосельській гімназії, але вчитися не любив, ледарював і до того ж виявив злодійські здібності. З першого ж класу його вигнали. Незабаром вигнали і з приюту — перевели в інший приют, для дефективних…
Сталося це вже після революції. На той час Сивер Долгорукий встиг навіки втратити батька, матір і сестру. Батько вмер, а матір і сестра виїхали невідомо куди, забувши про нього, — може, в гарячці, а може, й навмисно. Долгорукий пішов по дефективних приютах, з кожного вилітав за крадіжки, в деяких ніби ставав серйознішим, але, не витримавши й прокравшись, ішов далі. Побував у лаврі і зрештою якось потрапив у Шкіду. Сюди він прийшов, маючи репутацію «безнадійного», але Вікмиксор прийняв його, бо не вважав, що можна говорити про безнадійність хлопця, якому щойно минуло п'ятнадцять років. А втім, вік Долгорукого завжди і для всіх лишався загадкою. Він казав, що йому п'ятнадцять років, а на вигляд здавалося — не менше вісімнадцяти. Перевірити ж було неможливо — метрику Долгорукого загубили, отож дуже ймовірно, що в роках він прибріхував, — можливо, для того, щоб відтягти строк підсудності. В усякому разі він прийшов з дуже недоброю славою, в Шкіді одразу ж почав бешкетувати, красти, а тут підвернулося «безвладдя», і він повністю показав свою натуру.
Гужбан був у сламі з Циганом. Циган, сам хлопець розвинений, любив дружити з хлопцями молодших класів, і притому дуже часто з страшенними бешкетниками. Може, розраховував уберегти їх од остаточного падіння, хоч і сам у моральному відношенні був не дуже стійкий. Гужбан був хитрий і водночас сильний. Тільки перед ним знічувався Циган. Долгорукий зумів підкорити його своїй волі.
Одного разу після уроків Гужбан зайшов у четверте відділення і покликав Цигана:
— Ходімо, мені треба з тобою поговорити.
Циган встав і вийшов з класу. Вони пройшли у верхній зал і сіли на підвіконня.
— У чому справа? — спитав Циган.
Гужбан озирнувся навкруги і, прицмокнувши язиком, таємниче пробасив:
— Діло є… Заробити можна.
— На чому?
Гужбан ще раз передбачливо озирнувся.
— Кофе… — зашепотів він. — Голий пан бачив… Споживчого товариства кофе… у дворі. Там мішок стоїть. Голий з Козлом дірку проколупали, фунтів два у кишенях винесли й чухонці за двадцять лимонів вивалили… Чув?
— Чув… Ну й що?
Гужбан нахилився до самого вуха Громоносцева.
— Кофе ж дороге…
— Ну то й що? — повторив Циган.
— У мішку його, мабуть, на цілий мільярд…
Циган здригнувся, потім зблід.
— Розумію, — прошепотів він. — Але я не хочу, слово честі, Гужбан, я цього більше не хочу…
— Дурень. Щастя в рот лізе, а він — «не хочу».
— Ми ж засиплемося…
— Дзуськи. У тому ж і річ — обробимо все так, що й сліду не залишиться. Повір мені.
Циган стояв, спершись ліктем на підвіконня, кусаючи губи й бігаючи поглядом по підлозі.
— Коли? — спитав він.
— Уночі. Тут просто не можна взяти, треба з хитрістю.
Циган уже погодився, а погодившись, увійшов в. азарт.
— Хто й хто? — промовив він. — Удвох незручно, треба ватагою. Голий і Козел уже в курсі, я думаю, треба взяти їх у сламу.
— Гаразд.
Сламники відшукали Старолинського і першокласника Козла. Пояснивши одверто суть справи, вони відразу ж дістали згоду.
Тільки Голий пан трошки опирався, як доти опирався Циган, але й він, через своє безвілля, вже за півхвилини ввійшов до ватаги.
Товариші одразу розподілили ролі. Циган і Гужбан роблять діло, інші два — зекають.
План крадіжки кофе розробили докладно, над цим довго міркували в розваленому сараї на задньому дворі.
У великій шкільній спальні було тихо. Іноді поскрипували дверцята електричного вентилятора та хропіли вихованці, кожен по-своєму — хто з присвистом, хто хрипко, хто ніжно й рівно. Електрична лампочка, застигнувши, не миготіла…
За стіною, у квартирі Еланлюм, саксонські куранти пробили другу годину. Тієї ж миті у різних кутках спальні чотири голови підвелися над подушками й прислухались. Усі інші хлопці лежали, не ворушились і хропіли, як і раніше. Тоді четверо, тихо стрибнувши на підлогу, крадькома пробралися до дверей і вийшли в коридор.