— Униз, — прошепотів Гужбан.
Зійшли парадними сходами вниз, до запасного виходу з швейцарської. Але двері, які звичайно замикалися тільки на засув, тепер були замкнені на ключ.
— Чортова бабка! — вилаявся Циган.
— Нічого, — відповів Гужбан. — Гайда нагору, через вихідні двері.
— А ключ?
Гужбан не задумувався:
— Гайда нагору. Підкупимо чергового, та й годі… Коли прийдемо, кажіть, що в убиральню йшли, завернули покурити.
Але хитрощі були непотрібні. На кухні горіло світло, таргани бігали по викладених кахлями стінах, розмірено цокав годинник. Черговий Горобець сидів біля стола, поклавши голову на руки. Гужбан сам пройшов на кухню і, підступивши навшпиньках до Горобця, зазирнув йому в обличчя… Горобець спав. Гужбан тихо висунув шухляду стола і, діставши великий, надітий на дротяне кільце ключ, так само обережно засунув шухляду і вийшов з кухні…
Лишилося відімкнути вихідні двері. Це було неважко. Чотири хлопці спустилися сходами на подвір'я.
Ніч була дуже тепла. Пахло гнилим деревом і землею. У шкідських вікнах було темно. Тільки нагорі в мансарді, де жив Олмикпоп, світила миготливим вогником гасова лампа. Десь на вулиці проїхала візницька прольотка, лунко процокали підкови по бруківці, і знову завмерла ніч.
— Тссс… — прошепотів Гужбан; видно було, як у темряві блиснули зціплені білі зуби.
Крадучись по стіні, пройшли до дверей, що вели в магазин ПЄСТ[8]. Біля залізних дверей стояв, як непотрібна річ, мішок. Циган нахилився і прочитав при світлі ліхтаря:
— «Брітіш… ост-інд-кофе». Кофе! — мало не закричав він. — І правда — кофе, хай йому чорт!
— Тихше ти, циганська морда! — прошипів Долгорукий. — Хутко! Пан, Козел, на варту!.. Голий, на огорожу, Козел — до сходів!
Сам він схопив мішок з одного кіпця. Циган уп'явся пальцями в другий. З важкою п'ятипудовою ношею вони побігли до огорожі.
За огорожею був завод вогнегасників, відділений од вулиці напівзруйнованим одноповерховим будинком, який був колись заводським складом.
— Лізь на огорожу! — наказав Циганові Гужбан. — І ти, Голий.
Громоносцев і Старолипський вилізли на невисоку дерев'яну огорожу, утикану гострими цвяхами. Триматися на тих цвяхах було нелегко. Гужбан напружив м'язи і, піднявши мішок, подав його товаришам.
— Тримайте, — прохрипів він. — Обережно!..
Потім заліз сам на огорожу і, прислухавшись, скомандував:
— Кидайте!
Важкий мішок вдарився об купу дрібного вугілля. За мішком на землю стрибнуло три чоловіки. Вони хвилину сиділи мовчки, обмацуючи розірвані штани, потім схопили мішок і потягли його в руїни складу. Там закопали мішок, засипали щебенем і так само обережно рушили назад.
Горобець усе ще міцно спав, тому ключ миттю поклали в шухляду стола. Не помічені ніким, пройшли в спальню, роздяглись і заснули.
Продати кофе взявся Гужбан, який мав на волі зв'язок із скупниками краденого.
— Пийте, товариші, пийте, розтики грішні!
Пили, танцювали, співали…
Тріщали мостини, тріщали голови, тріщало в вухах, шабашем кружляло в очах.
— Пийте! — кричав Гужбан. — Пийте, браточки!..
Сидів Гужбан на березовому поліні, сукуватому, з обтертою корою. Циган розвалився на підлозі в позі Степана Разіна, що загуляв у волзьких просторах. Тут же були Козел, Пан, Купець, Безсовісний, Кальмот, Курочка і два юнкомці — два юнкомці, що піддалися спокусі, підкуплені юнкомці — Пантелєєв і Янкель.
Відзначали успіх справи.
Гужбан загнав кофе за вісімсот лимонів, а вісімсот лимонів у ті дні була немала сума, тим більше в Шкіді, яка сиділа на хлібі — фунтовому пайку, на пшоняному супі і тюленячому жирі.
Гроші поділили не порівну. Гужбан узяв триста лимонів, Циган — двісті, а Голому й Козлу відміряли по півтораста. А на честь успіху влаштували гульню, гульню, за шкідськими масштабами, незвичайну.
Справа не розкрилася зовсім. У школі про неї не дізналися. Торговці, мабуть, вирішили, що кофе вкрали нальотчики з волі, а зазирнути нагору не додумались.
А зграя, одержавши великі гроші, не знаючи, куди їх подіти, гуляла…
— Пийте, задриги!
Ящики пива на підлозі, чверть самогону на столі, зробленому з полін, ковбаса, цукерки, бісквіти, шоколад…
У кімнаті ламаного флігеля, в кімнаті, закладеній дровами, — бенкет…
— Пий!
Багато хто пив уперше…
Пили й блювали тут же, біля стосу дров, — поруч із шоколадом та бісквітами «Альберт»…