Темної ночі та сама компанія зламала склад ПЄСТ, що містився на шкідському ж дворі. Виламали в дверях фільонки, пролізли, винесли ящик цигарок «Осман», фільонки забили.
Знову гуляли.
На підлозі, в коридорах, у класах і спальнях школи — скрізь валялися недокурки з золотим обідком. «Осман» курила вся школа, і на колуні ніхто не сидів: щедрим себе показав Гужбан з мільярда.
Трапилося ще — пішли у відпустку найкращі халдеї — Костолмед і Олмикпоп. Еланлюм розгубилася зовсім, уже не могла керувати, стримувати дисципліною Содом і Гоморру…
Почалися нестримні крадіжки. Крали рушники, ковдри, черевики.
Юнком намагався боротись, але при першій же спробі підручні Гужбана побили Фінкельштейна і пригрозили. Пантелєєву та Янкелю, що розкажуть усій Шкіді про кофе й Пірль Уайт.
Якось прийшов до Пантелєєва Голий пан. Він дружньо ставився до Пантелєєва, любив його і говорив по-людськи.
— Боюсь я, Льонько, — сказав він. — Наші напад на «Скороход» готують, треба сторожа вбити… Їй-бо… Я маю вбивати…
Зблідлий гімназистик Голенький розповідав:
— Я. Та я… Потім прийде в їдальню Вікмиксор та скаже: «Хто вбив?» — так я б не витерпів, істерика би зі мною сталася, закричав би…
Голий плакав брудними сльозами, морщився, як котеня…
— Ну нічого, — втішав Пантелєєв, — ти ще не пропав… Вилізеш…
А колись сказав:
— Записуйся в Юнком.
Здивувався Голий, не повірив.
— А хіба приймуть?
— Спробуємо.
Повів Льонька Пана на юнкомські збори, сказав:
— Ось, Старолинський хоче записатися в Юнком. Правда, він тут накоїв усякого, але кається, і, крім того, у нас не комсомол; організація своя, дефективна, і вимоги свої.
Прийняли в кандидати. Стаж кандидатський призначили досить довгий і зобов'язали порвати з Гужбаном.
Але Гужбаи не охолов. Зробивши одне діло, він брався до іншого. Покінчивши з ПЄСТ, вивіз стекла з аптекарського магазину, зрізав у шкільних убиральнях фанові свинцеві труби. Одної ночі в Шкіді пропали всі електричні лампочки — осрамівські, світлановські і дивізорні — довгі, як снаряди тридюймової гармати.
Зараза ширилася по всій Шкіді. Покровський ринок, безпатентні вуличні торговки тремтіли від зухвалих хлопчачих нападів.
Це в ті дні співала обводненська шпана пісню:
Це в ті дні школа, здавалося, пройшовши величезний шлях, відступила назад.
ПЕРШИЙ ВИПУСК
У вітряну ніч. — Без плацкарти й сну. — В Пітері. — Еланлюм доповідає. — Біля прикритого абажура. — Остракізм. — Нерадісний випуск. — Знову стукотять колеса.
Вовком вила за вікном вітряна ніч, стукотіли на стиках колеса, над дверима тьмяно блимала в ліхтарі свічка. Поруч у сусідньому купе, за стіною, хтось без угаву співав:
Співав, не замовкаючи, довго й нудно; і тільки пізно, коли стояли в Твері — паровоз пити пішов, — замовк: мабуть, заснув… За вікном завивала на всі голоси вітряна ніч, а в купе хропіли — студент з обмотками на ногах, дама у зношеному траурі і уфімський татарин з дружиною. Хропіли всі, а татарин до того ще присвистував носом і зітхав у сні.
Вікмиксорові спати не хотілося. Вдень він трохи поспав, а тепер сидів нерухомо у кутку, в напівтемряві, і, прикрившись від світла ліхтарів, думав…
Думки повзли нерівні, незв'язні, тягнулися туди, в той бік, куди крутилися колеса вагонів, — до Пітера, до Шкіди.
За місяць з'їзду Вікмиксор ще дужче полюбив Шкіду, зрозумів, що Шкіда — його дитя, яке він хоче й любить доглядати. Що там? Чи все гаразд, чи не трапилося чого? Знає Вікмиксор, що все може трапитися: Шкіда — дитина-виродок, покластися на неї важко. А саме тепер і момент небезпечний: багато «необроблених», нових дефективників прийшло перед самим Вікмиксоровим від'їздом…
Що ж там?..
Думав Вікмиксор… А потім задрімав. Снилися — Мінін на Критій площі, «Літопис», Еланлюм, хлопці в шкільній їдальні за чаєм, вивіска на М'ясницькій — «Головчай», доповідач поголений, з вусами вниз, на з їзді соцвиху і знову Шкіда — Японець з гербом-соняшником у руках, Юнком…
Потім усе змішалося. Вивіска на М'ясницькій попала в «Літопис», «Літописом» розмахував голений доповідач соцвиху, до шкільної їдальні ввійшов кам'яний Мінін… Вікмиксор заснув.