Слова Вікмиксора перервали дике грудне хлипання, крикливий стогін. Здалося, що вітер завив у трубі і, грюкаючи в'юшками, рветься назовні…
То ридав Циган. Ридав, уткнувшись обличчям у складені руки, смикав плечима. Ридав уперше в Шкіді. Потім закричав:
— Не хочу! Не хочу в сільський технікум… Вчитися хочу… на професора. На математичний факультет хочу. А свиней пасти не бажаю…
І знову ридав, смикав плечима… Потім затих. Вікмиксор підождав трохи, пройшовся з кінця в кінець їдальні і вів далі:
— Громоносцев хоче вчитися, але він не може вчитися. Він — людина морально нестійка. З цього вийде негідник, а освічений негідник у сто разів гірший за неосвіченого. Якщо праця його виправить — він зможе повернутися до книжок. Тому, повторюю, кращого виходу я не бачу. Далі… Інші мають бути покарані, і до них ми візьмемося своїми силами. Ви повинні самі виявити в своєму середовищі злодіїв… З цією метою ми вдамося — до остракізму…
Загуділа їдальня, зашуміла, як ліс осінньої ночі… Хтось закричав:
— Геть!
Хтось зашикав і криком же відповів:
— Правильно! Дайош остракізм!
Вікмиксор, який любив оригінальне, заліз у глибоку давнину, витягнув звідти остракізм і сказав: «Шкідці, ось вам захід соціального захисту, ось засіб від злодіїв, патент на який я, на жаль, узяти не можу, бо його вже взято дві з половиною тисячі років тому в Афінах…»
Черговий вихователь Амебка нарізав шістдесят аркушів паперу й роздав їх по столах.
— Кожен повинен написати три призвіща, — сказав Вікмиксор, — прізвища тих, кого він вважає найнебезпечнішими. Той, хто матиме понад п'ять аркушів, переводиться з школи в інший заклад, більше трьох — дістає п'ятий розряд і літеру «З» (злодій), хто дістане більше, ніж один аркуш, — переводиться розрядом нижче від того, в якому перебуває тепер. Пишіть, але дивіться, будьте справедливі, не зводьте рахунків з недругами, не зганяйте злобу на невинних… Пишіть!..
Їдальня знову загула й одразу замовкла. Повільно заходили олівці по папері, заскрипів графіт… Сиділи, обдумували, ховали, затуляли рукою аркуші…
Написавши, кожен згортав аркушик у трубочку і віддавав черговому. Чергові відносили паперові «остракопи» до виховательского стола і складали у підготовлену для цієї мети скриньку. Нарешті, коли в скриньці зібралося рівно шістдесят аркушиків, Вікмиксор підвівся і сказав:
— Визначатимемо наслідки. Оберіть контролерів.
Контролерами обрали Курочку, Японця, Кібчика й Мамочку. Японець приніс із класу аркуш писального паперу та чорнило і сів поруч із Вікмиксором підраховувати голоси. Тоді Вікмиксор вийняв із скриньки перший аркуш…
Знову тиша, страшна й важка. Вікмиксор розгорнув аркушик і прочитав:
— «Громоносцев, Долгорукий, Устинович». Розгорнули другий аркушик. «Долгорукий, Громоносцев, Федулов» Розгорнули третій.
— «Долгорукий, Козлов, Петров».
Четверту записку їдальня зустріла моторошним сміхом: «Боюся писати — поб'ють».
Майже двадцять аркушів були незаповнені — певно, з тієї ж причини.
Закінчивши читання записок, Вікмиксор разом з контролерами почав підраховувати голоси. Результати були такі: Долгорукий — тридцять шість, Громоносцев — тридцять, Козлов — двадцять шість, Устинович — тринадцять, Безсовістин — сім… Старолипський дістав три голоси, Купець — два. Янкель і Пантелєєв — по одному.
Вікмиксор сказав:
— У Сільськогосподарський технікум переводяться не три чоловіки, а чотири. А саме — Долгорукий, Безсовістин, Громоносцев і Устинович. Козлов, як такий, що не підходить за знаннями до технікуму, переводиться у Тарасів або Митненку…
Козлов заплакав. «Тарасів» і «Митненка» були розподільники, звідки пряма дорога вела у лавру.
— Загальні збори закрито, — оголосив Вікмиксор.
Хлопці поплентались із їдальні.
Коли всі вийшли, за столом лишився тільки Циган. Він сидів, уткнувшись обличчям у складені руки, і схлипував.
Через кілька днів» відбувся «перший випуск». Він: пройшов без помпи. За обідом Вікмиксор пом'якшеним тоном виголосив перед «випускниками» напутню промову. Всі примирилися з тим, що йдуть із школи — Долгорукий — тому, що звик мандрувати з місця на місце, Устинович — через вроджену байдужість, а Безсовістин навіть трохи радів, що його переводять у Сільськогосподарський технікум, бо любив селянське життя. Тільки Громоносцев до кінця лишався похмурий, ні з ким не розмовляв, і часто чули, як уночі він плакав…