У повітрі запахло порохом.
Економ говорив довго, — мабуть, довше, ніж хотілося шкідцям.
Десять пар очей стежили, як поступово змінювалося обличчя Вікмиксора: спершу брови здивовано стрибнули вгору й кінчик носа опустився, потім тонкі губи склалися в гримасу обурення, пенсне скорботно затріпотіло на горбочку, а кінчик носа почервонів. Вікмиксор підвівся і сказав:
— Хлопці, у нас сталося велике неподобство!
Екстерни безтурботно втупились у гнівне обличчя зава, сподіваючись почути додаткову промову на другий десерт, але в приютських серця злякано тьохнули і враз спинилися.
— В нашій школі вчинено крадіжку. Якісь каналії вкрали з передпокою нашого економа одинадцять пачок тютюну, присланого для вихователів. Хлопці, я повторюю: це неподобство. Якщо за півгодини винних не буде знайдено, я вживу заходів. Так що пам'ятайте, хлопці!..
Це була найкоротша і найзмістовніша промова з усіх промов, виголошених Вікмиксором з дня заснування ІПкіди, і вона ж стала першою, яка викликала небувалу бурю.
Після слів Вікмиксора виникло загальне обурення. Особливо обурювались екстерни, для яких усе це було несподіванкою, а інтернатським нічого не лишалося робити, як підтримувати й поділяти це обурення.
Буря з їдальні перелилася в класи, але півгодини минуло, а злодіїв не знайшли. Таким чином, автоматично набрали чинності «заходи» завшколою, що дуже скоро показали себе.
Після уроків у інтернатських забрали пальта. Це означало, що їх позбавлено вільної прогулянки. То був тяжкий удар.
Сам по собі прийшов сумний настрій, і хоч активне ядро — Циган, Горобець, Янкель і Косар — намагалися підтримати дух і закликати боротися до кінця, великого успіху їхні промови вже не мали.
Даремно Циган, люто водячи чорними очима і скрегочучи зубами, казав страшним голосом:
— Дивіться, сполото, стояти до останнього. Не признаватися!..
Його погано слухали.
Довгий зимовий вечір тягнувся повільно і нудно.
За вікном, покритим сірими крижаними візерунками, жваво видзвонювали трамваї і чути було окрики візників. А тут, у напівтемній спальні, томилися без ніякого діла десять вихованців. Янкель забився в куток і, піймавши кота, запекло тягнув його за хвіст. Кіт відчайдушно намагався вирватись, потім, після марних спроб, жалісно занявчав.
— Перестань, Янкель. Нащо твар мучиш? — ліниво пробував захистити «твар» Горобець, але Янкель продовжував своє.
— Янкель, не муч кота. Йому теж, мабуть, боляче, — підтримав Горобця Косар.
Котом зацікавилися й інші. Спочатку дивилися байдуже, але, побачивши, що бідному котові несила терпіти, почали заступатись.
— І чого прив'язався, справді!
— Коту ж боляче, пусти…
— Потягав би себе за хвіст, тоді знав би.
До спальні ввійшов вихователь.
— Ого, Батько прийшов! Дядю Сергій, дядю Сергій, розкажіть нам що-небудь, — спробував загравати Циган, але осікся.
Батько суворо подивився на нього й відрубав:
— Громоносцев, не забувайтесь. Я вам не батько і не дядя Сергій і прошу лягати спати без балачок.
Двері рвучко зачинилися.
Довго вертілися неспокійні шкідці на скрипучих ліжках, і кожен по-своєму обдумував те, що сталося, доки міцний владний сон не здолав їхні тривоги й під звуки розучуваного Верблюдичем мотиву не поніс їх далеко від душної спальні.
Рано-вранці Янкель прокинувся від неспокійної думки: чи цілий тютюн?
Він спробував відмахнутись од цієї думки, але тривожне передчуття не залишало його. Сяк-так одягнувшись, він встав і прокрався в зал.
Ось і кафедра. Янкель, піднатужившись, трошки підняв її, насилу тримаючи важку споруду, зазирнув під низ, але тютюну не побачив.
Тоді, потіючи від хвилювання, він розшукав товсту дерев’яну палицю, підклав її під край кафедри, а сам ліг на живіт і почав шарити. Тютюну не було. Янкель зайшов з другого боку, знову пошукав: як і раніше, рука його їздила по гладенькій і запиленій поверхні паркету.
Він похолов і, намагаючись заспокоїти себе, сказав уголос:
— Певно, під другою кафедрою.
Знову зусилля, повзання і знову розчарування. Під третьою кафедрою тютюну теж не було.
— Поцупили тютюн, чорти! — люто викрикнув Янкель, забувши про обережність. — Тягнути у товаришів! Ну добре!
Злісно погрозивши кулаком у напрямку до спальні, він тихо вийшов із залу і зайшов до ванної.
Коли він знову показався в дверях, на обличчі його вже грала усмішка. В руці він тримав щільно запечатану чвертку тютюну.