«Усі можуть писати й вільно висловлюватися на сторінках нашої газети. «День» стежитиме за всім і все обговорюватиме», — гучно заявляла передовиця, а трохи нижче йшла стаття, яка своїм змістом сколихнула весь Юнком. Стаття містила ряд різних випадів проти керівництва Юнкому. Власно, Юнкомові було присвячено весь помер, за невеликим винятком, і навіть карикатура висміювала манію секретаря ІОнкому писати протоколи. На малюнку було зображено Сашка Пильникова, який в одній руці тримав цигарку, а в другій — стос протоколів і запитував сам себе: «Що шкідливіше — курити чи писати протоколи?»
Такий різкий випад опозиції обурив Юнком і особливо Сашка — Бебе, який дуже образився. Найбільше обурило осередок те, що під газетою стояло: «Редактор: Пантелєєв, видавець: Черних». Це був відкритий виклик.
Ще не було випадку, щоб члени ІОнкому виступали проти свого колективу, і раптом така несподіванка. Вирішили скликати розширений пленум. З огляду на важливість питання довелося відмінити трудовий суботник. Мала відбутися гаряча сутичка.
— Дивіться, хлопці, не відступайте! — хвилювався Японець, коли зібрались усі делегати.
— Ми йдемо за комсомолом. Ми повинні вирішувати по-більшовицькому. Або за, або проти — і край.
Пленум уже зібрався. Прийшло сім чоловік. Не було тільки Янкеля та Льоньки. По них послали, і за хвилину обидва, насупившись, увійшли в кімнату й сіли. Я пончик відкрив засідання і взяв слово.
— Сьогодні товариші, ми змушені були несподівано для всіх скликати нараду, приводом до якої послужив вихід газети «День» — газети, яку раптом, без погодження з нами, почали видавати наші ж товариші з Цека. Газету «День» випущено з явною метою підірвати авторитет Юнкому. Становище створюється дуже небезпечне. Ми говоритимем прямо. «День», якщо не зовсім, то наполовину, може розкласти нашу організацію, бо, я ще раз кажу, проти Юнкому виступають самі юнкомці — члени Цека. Ми, звичайно, знаємо, що за члени Цека Черних і Пантелєєв, ми пам'ятаємо їхні веселі оргії з Долгоруким, але маси цього не знають, і маси віритимуть їм, бо преса — найпереконливіший засіб боротьби, а Янкель і Пантелєєв, ми повинні визнати, найталановитіші шкідські журналісти.
Япончик на хвилину спинився, спостерігаючи, який вплив справили його слова, але одразу ж побачив безнадійність становища. Лестощі його не вплинули. Сламники, очевидно, навіть і не думали про каяття. Обидва сиділи, нахабно-зухвало оглядаючи противників.
Тоді Япончик перейшов до діла.
— Хлопці, треба ставити питання руба. Або Черних і Пантелєєв повинні негайно припинити видання своєї газети й випустити черговий помер «Юнкому», в якому публічно визнають свої помилки, або…
— Що — або? — із зловісною байдужістю запитав Янкель.
— Або ми будемо змушені обнародувати минуло членів Цека, зняти їх з постів і… якщо не зовсім… то хоч на місяці, виключити з Юнкому. Ми повинні підтримувати тверду дисципліну.
— Ну й підтримуйте собі, братики! — істерично викрикнув Янкель. — «День» ми не закриємо, навпаки, ми його зробимо щоденним. Прощайте.
Двері хряснули за сламниками. І Юнком негайно поставив питання про виключення Янкеля та Пантелєєва. Постанову провели, і сламників виключили. Одразу ж обрали нову редколегію, якій доручили екстрено випустити номер «Юнкому» із спростуванням. Горобця призначили видавцем, Пильникова — редактором. Тільки-но розійшовся пленум і Юнком опустів, нова редколегія взялася готувати номер, і на другий день з гріхом пополам «Юнком» вийшов.
Два тижні республіку Шкід лихоманило. Всі стежили за боротьбою двох течій. На стороні Юнкому був завойований раніше авторитет, на боці сламників— техніка, вміле спрямування газети й симпатії тих хлопців, яких Японець та його група не пускали в Юнком.
Янкель і Пантелєєв після виходу нового «Юнкому» розвинули шалені темпи. «День» став щоденного газетою, а згодом до нього додали ще й вечірній випуск.
Новий «Юнком» був занадто млявий і слабкий, щоб боротися з газетою, яка зразу стала така поширена і популярна. Справи в осередку йшли дедалі гірше. «День» повільно, але певно утовкмачував шкідцям, що лінія Юнкому неправильна, а сам Юнком міг тільки на мітингах відбивати удари опозиції, бо орган їх не міг встигнути за органом сламників. Маси відходили від Юнкому, стали недовірливі, і тільки читальня по вечорах допомагала Юнкомові боротися з Янкелем та Пантелєєвим, але й вона висіла на волосинці. Юикомці добре знали, що три чверті всіх книг у читальні належить опозиції і що рано чи пізно читальню розорять.