Вікмиксор прочитав статтю, покликав до себе «кінематографістів» і сказав:
— Коли ще раз повториться така штука, вас обох буде переведено в лавру. А поки що маєте по п'ятому розряду на брата і — наліво кругом!..
ПАПЕРОВА ПАНАМА
Сара Соломонівна. — Папір і лимони. — По аркушику в фонд. — Закони Російської імперії. — Панама. — Караван невільників. — Червінці зроблено.
У Сари Соломонівни не рундук, а цілий кондитерський магазин. Цілий день Сара Соломонівна стоїть, обкладена банками з монпансьє, леденцями, пряниками й шоколадом…
— Мадам! — кричить Сара Соломонівна. — Мадамочко, ви не забули купити цукерок для вашого милого хлопчика?
Діло у Сари Соломонівни йде добре… Її брат Яша щодня привозить на маленькому візку повні байки солодощів, а ввечері везе їх майже порожні. Тому у Сари Соломонівни завжди задоволений вигляд. Цілий день, і зиму й літо, вона стоїть за своїм рундуком і кричить:
— Громадянине? Чому б вам не купити плитку шоколаду для вашої симпатичної дружини?
Пантелєєв і Янкель познайомилися з Сарою Соломонівною, купуючи у неї чвертку цукру-піску. Янкель раптом спитав:
— Ви що, рундук на ніч додому забираєте?
Сара Соломонівна інстинктивно здригнулася. Запитання видалося їй дивним — і навіть страшним.
«Це, певно, грабіжники, — подумала вона. — Чи не збираються вони пограбувати мій рундук?»
— Ні, — сказала вона. — Рундук я здаю на зберігання одному дуже чесному й сильному чоловікові… Він же його й везе на своєму власному візку.
— А скільки ви йому платите? — поцікавився Пантелєєв.
Сара Соломонівна зітхнула.
— Ой, не кажіть, скільки я йому плачу… Я йому плачу п'ятдесят мільйонів на місяць…
— Здорово! — мимоволі вигукнув Янкель.
— Ну й сволота ж, — прошипів Пантелєєв.
— А навіщо вам це знати? — спитала Сара.
— Ми вам носитимемо рундук за двадцять мільйонів, — сказав Пантелєєв.
Сара Соломонівна недовірливо глянула на хлопців, але все-таки погодилася.
— Добро, носіть, — сказала вона, — хоч це й дуже підозріло, але ви берете дешевше, і притому в моїй власній квартирі рундук буде ціліший… Цей рудий чоловік недавно зламав мені навіс.
З цього дня Черних і Пантелєєв щодня на сьому годину вечора приходили на базар і забирали за одним разом порівняно неважкі частини рундука Сари Соломонівни. Потім, увійшовши до неї в довір'я, вони допомагали її братові Яші перевозити й крам.
Одного разу Сара Соломонівна сказала:
— Ой, коли б ви знали, хлопчики, як важко тепер працювати торговцеві… Як усе дорого — патенти, податки… Обгортковий папір, і той дорогий. Ой, який дорогий папір, дорожчий ніж сам товар…
— По чому ж тепер папір? — з чемності поцікавився Янкель.
— Не кажіть, — зітхнула Сара Соломонівна. — Тридцять мільйонів пуд.
Коли товариші, перетягнувши рундук на квартиру Сари Соломонівни, на Катерининський канал, поверталися до школи, Пантелєєв сказав:
— Знаєш що, у мене виникла ідея. Давай збирати папір…
— Що-о? — закричав Янкель.
— Будемо збирати папір, — повторив Пантелєєв. — Пуд зібрати не так довго, якщо збирати навіть старі зошити й газети; а пуд коштує два карбованці золотом, це все-таки додасть до нашого фонду…
— Ай правда, — задумався Янкель. — Давай спробуємо, може, цим наблизимо здійснення нашої ідеї, — усміхнувся він…
— Баку… — мрійливо прошепотів Пантелєєв.
З того ж дня вони почали збирати папір… Найперше зібрали всі старі, списані зошити й газети. Виявилося не так багато — всього чверть фунта. За тиждень зібрали дванадцять фунтів.
— Е, це довге діло, — зітхав Янкель.
А проте не минуло й місяця, як вони зібрали пуд і шість фунтів паперу, який понесли до Сари Соломонівни й продали їй за двадцять п'ять лимонів. Крім того, вони одержали від Сари Соломонівни й місячну плату за перенесення рундука. В їхньому «фонді» вже було близько п'яти карбованців золотом.
А тут іще трапився цей випадок…
Одного разу Янкель обмінював у бібліотеці книжки… Він лазив по запилених полицях, шукаючи «Голод» Кнута Гамсуна… Бібліотекарка Марія Федорівна сиділа за столом, приймала книжки від інших уліганів, обмінювала їх. Янкеля за шафами їй не було видно. Він заліз по драбині на найвищу полицю, сподіваючися хоч там знайти потрібну книжку. Але на верхній полиці, найбільше запиленій і навіть затягнутій павутинням, він наткнувся на книжки, непридатні до читання сучасній молоді…