Це були «Зведення законів Російської імперії» і «Урядовий вісник» за 1896 рік. Таких книг на полиці було понад сто штук.
Янкель витягнув один том «Зведення законів». Книжка була не дуже й товста, а важила фунтів десять… Янкель недовго думаючи озирнувся і сунув «Зведення» за пазуху, під пояс. Не помічений Марією Федорівною, він вийшов з бібліотеки і пройшов у клас.
— Доповнення до фонду, — сказав він Пантелєєву, який сидів за партою і старанно малював дуже поганого ковбоя.
Пантелєєв узяв книжку і, перегорнувши, спитав:
— Де ти викопав цей мотлох?
— Мотлох, а коштує грошей, і немалих, — відповів Черних. — Я поцупив її в бібліотеці. Таких книжок там сила-силенна, і потягти їх легко.
Пантелєєв задумався.
— Ось що, — сказав він. — Тягнути це треба. У мене виникла думка, завдяки якій ми зможемо цілком чесно стати багатіями.
— Чесно — багатіями? — здивувався Янкель.
— Так. Тобто чесно зовні. По суті, це буде афера, панама…
Янкель зацікавився:
— Ну, ну, давай далі.
Пантелєєв перегорнув сторінку.
— Бачиш, тут дуже багато чистих аркушів… Ти впіймай Вікмиксора і покажи йому книжку.
— Показати книжку? Ти що — здурів?
— Засохни… Покажи Вікмиксорові і попроси, щоб він дозволив узяти цей «непотрібний мотлох» для використання на журнали.
Янкель подумав хвилину і засяяв:
— Розумію!..
Трохи згодом до класу ввійшов Вікмиксор. Він розговорився з хлопцями, когось обіцяв записати, комусь велів здати в гардеробну пальто. Коли вже збирався йти з класу, до нього підійшов Черних.
— Вікторе Миколайовичу, — опустивши очі, сказав він. — У мене до вас прохання.
— Що таке?
Янкель витягнув книжку.
— Ось… У бібліотеці я знайшов старі книжки, «Зведення законів», вони тепер нікому не потрібні… Можна мені взяти для малювання? Там їх небагато…
— Гм… Малювати, кажеш? Що ж, візьми. І правда — нікому не потрібна старовина.
Тільки-но Вікмиксор вийшов з класу, Янкель і Пантелєєв кинулись у бібліотеку і, взявши з полиці десяток книжок, понесли їх до виходу.
— Хлопці, ви куди? — закричала Марія Федорівна.
— У клас, — недбало кинув Янкель. — Нам Віктор Миколайович дозволив.
Вихователька провела їх здивованим поглядом. Увечері вона спитала у Вікмиксора, той підтвердив слова Янкеля.
А Янкель і Пантелєєв за якийсь тиждень натягали з бібліотеки майже десять пудів паперу. Папір вони зносили на подвір'я і ховали під сходами флігеля.
Нарешті, вирішивши, що наносили вже достатньо, вони припинили «чесне розкрадання» і задумалися про те, як переправити вантаж на Покровський ринок.
— Треба найняти хлопців, — запропонував Пантелєєв.
Вони підшукали в молодших класах десять чоловік, які погодилися за невелику винагороду віднести папір на ринок.
Громадяни, які проходили того вечора по Старопетергофському проспекту, побачивши вервечку хлопчаків, що спокійно несли на поголених головах паперові паки, злякано шарахалися вбік.
— Господи! — вигукнув хтось. — Та що ж це, здасться, негри йдуть, караван невільників з слоновою кістю!
— Не турбуйтеся, — відповів Янкель сповненим гідності голосом. — Це не негри. У негрів фізіономії чорні, а в цих товаришів звичайнісінькі.
— Не створюйте паніки, — додав Пантелєєв.
Пантелєєв та Янкель ішли попереду «каравану», зрідка допомагаючи стомленому «невільникові» і беручи у нього вантаж.
«Караван» без особливих пригод дійшов до Покровки. Там вантажовласники розпорядилися, щоб напір склали на парапет церковної огорожі, наказали пильно зекати, а самі пішли шукати покупців.
Покупців знайшли дуже швидко. Три пуди купила Сара Соломонівна, решта сім миттю розійшлася по м'ясних рундуках рийку.
У сламників на руках появилася не бачена ними раніше сума — двісті шістдесят лимонів. Шістдесят лимонів вони великодушно віддали вантажникам і з тим відпустили їх…
Лишалося тільки купити червінці.
Пішли до валютників, які тоді буквально обліплювали всі входи й виходи ринку. Курс червінця становив вісімдесят мільйонів карбованців грошовими знаками; хлопці купили два червінці. Два заповітних білих папірці опинилися у їхніх руках.
Решту грошей вони того ж дня прогуляли — пішли в кіно, накупили цигарок, ковбаси й хліба.
А два червінці до пори до часу заначили міцно й надійно. «Ідею» можна було здійснити будь-якої хвилини.
СПЕКТАКЛЬ
Жовтень у Шкіді. — «Місто в кільці». — Десять американських ковдр. — Вінки з могил. — Остання репетиція. — Шпигунка в штанях. — Вечеря.