— Ну, от, наче й усе.
— Так, тепер усе.
Білий зал став святковий і нарядний, з казенного приміщення, яке сяяло чистотою, він перетворився на дуже затишну велику кімнату.
— Пора спати, — нагадав вихователь, і через хвилину зал спорожнів.
Ранок особливо, по-святковому гучно розгулявся за вікном. Звуки оркестру, крики, гомін розбудили шкідців. Прокидалися самі і заражалися настроєм вулиці. За ранковим чаєм Вікмиксор сказав невелику промову про Жовтневу революцію, потім від Юнкому говорив Єонін, а далі всі встали і дружно заспівали спершу «Інтернаціонал», тоді шкідський гімн.
День почався метушнею. У залі йшла остання мінеральна репетиція, в кухні готували вечерю для гостей. У канцелярії виготовляли запрошувальні квитки й тут же роздавали їх вихованцям, а ті мчали до батьків, до родичів і знайомих.
Шкіда стала дибки.
Надійшов час обіду, але якось не обідалось. Їли неохоче, зайняті розмовами, — схвильовані. Старші, не дообідавши, пішли на репетицію, молодші, розсипавшися по школі, тягали до залу стільці й лави і розставляли їх рядами. Шкідці сяяли, і Вікмиксор був цілком задоволений.
Десь о четвертій годині актори закінчили репетицію.
— Досить пристойно, — критично зауважив Японець і скомандував:
— Година відпочинку. А потім — гримуватися!
Декорації теж були готові. Американські ковдри стали доброю підмогою. Трошки підфарбувавши їх кольоровою крейдою, створили цілковиту ілюзію кімнати. Поставили стіл і стільці, на стіну повісили карту.
О п'ятій годині почали збиратися гості. Спеціально виділений для цього загін шкідців відводив їх у кімнату чекання, де вони поки що сиділи з своїми родичами-учнями.
А на сцені тим часом закінчувались останні приготування. Принесли обід — суп і кілька булок з порцій, які призначалися для гостей. Усе це потрібно було в першій дії. Куркуль, хазяїн дому, повинен був пригощати на сцені учасників білої змови.
За лаштунками гримувалися, коли прийшов Вікмиксор і заклопотано кинув:
— Пора починати!
— Ми готові, — пролунало у відповідь. За п'ять хвилин задзвенів дзвінок, який закликав зайняти місця. Скупчившись біля завіси, хлопці дивилися в щілинку, як заповнювалось приміщення. Людей прийшло багато. Побачивши гостей, що сідали на стільці і лави, Японець занепокоївся, скрипнув зубами й невиразно процідив:
— Ну, буде бій. Не підкачати б, хлоп'ята.
— Не підкачаємо, Япончик, — усміхнувся Купець, щось прожовуючи. — Не бійся, не підкачаємо…
Пролунав другий дзвінок. Зал зашумів, захвилювався й почав затихати. З третім дзвінком судорожно смикнулася завіса, але не відкрилася. Глядачі насторожились і вп'ялися очима в сцену. Завіса смикнулася ще двічі і знову не розсунулась. У залі запала тиша. Всі зацікавлено стежили за впертою завісою, а та хвилювалася, звивалась, підстрибувала, проте лишалася в тому самому замкнутому стані. Хтось у залі поспівчував:
— Бач, не відкривається.
Раптом із-за сцени почувся приглушений вигук:
— Смикай, сволото, з усієї сили. Смикай, задриго!
Щось тріснуло, завіса зіщулилась і розповзлася, відкриваючи сцену. Глядачі побачили кімнату і стіл посередині, навколо його шуміли змовники.
Спектакль почався.
На сцені зібралося досить незвичайне товариство.
За столом сидів Купець в якомусь старомодному сюртуку чи візитці і в широченних синіх шароварах. Біля нього важно сиділа якась чи то баба, чи дамочка. Визначити соціальну належність цієї особи було важко, бо вона була наче склеєна з двох різних половинок: верхня частина, яка цілком відповідала вимогам спектаклю, зображала інтелігентну особу в капелюшку з пером, а нижню вона ніби позичила у якоїсь рязанської селянки в яскравій святковій сукні з розводами. Однак до такого роздвоєння особи глядачі скоро звикли, бо й інші змовники виступали в не менш фантастичних костюмах, а головний натхненник білих, французький дипломат, на підтвердження своєї буржуазної суті мав тільки досить зім'ятий циліндр, яким він і жонглював, прикриваючи шкідські штани з чортової шкіри й полотняну сорочку.
Дія відбувалася мирно, і Японець уже заспокоювався, коли раптом на сцені сталося непорозуміння.
Куркулеві за ходом п'єси забажалося пригостити змовників, і він, запалившись, гукнув куховарку.
— Гей, Мотре! Неси на стіл! — густим басом заговорив Купець.