У відповідь — гробове мовчання.
— Мотре, подавай на стіл!..
Знову мовчання. Змовники збентежено засовалися, збентеження проникло і в зал для глядачів. Глядачі зацікавились упертою Мотрею, яка так затято не озивалася на оклик хазяїна, і затамувавши подих чекали.
Купець зблід, почервонів, потім утретє гаркнув, уже виходячи за межі тексту п'єси:
— Мотре! Ти що ж, дурень, принесеш жерти чи ні?
Раптом за лаштунками щось завовтузилось, потім тихий, але ясний голос виразно прошипів:
— Що ж я тобі винесу, дубина? Пожер усе до спектаклю, а тепер просиш.
У залі хихикнули. Япончик зблід і помчав на другий бік сцени. Там, біля лаштунків, стояла розгублена куховарка — Мамочка.
— Неси, сволото! Неси порожні тарілки, швидко! — накинувся на неї Японець.
Тим часом Купець, не маючи мужності відступити від ролі, усе так же сумно кликав:
— Мотре! Подавай на стіл, Мотре! Неси на стіл.
Усі глядачі в залі співчували Офеибаху, який попав у таку халепу, і полегшене зітхання почулося в рядах, коли одноока Мотря, грюкаючи порожнім посудом, нарешті показалася на сцені. Спектакль вирівнявся. Грали хлопці пристойно, і глядачі були задоволені.
У другій дії, проте знову сталася заминка.
До штабу червоних прийшла шпигунка. Сцена зображала сутінки, коли Сашко Пильников, одягнений у капелюшок з пером, таємниче з'явився перед глядачами. Він прошипів диявольським голосом про кінець володарювання червоних і підбіг до карти.
— Ага, план наступу, — хрипко пробурмотів він.
Глядачі завмерли, пильно стежачи за підступною лазутчицею з табору білих. Тут Сашкові треба було дістати коробку і, черкнувши сірником, при його світлі розглядати план. І ось у вирішальну мить він раптом згадав, що сірники у нього під спідницею, в кишені штанів.
Сашко похолов, але роздумувати було ніколи, і, в думці назвавши себе йолопом, він поліз у кишеню. Зал ахнув, злякавшись такої непристойної поведінки шпигунки. Але всі одразу ж заспокоїлися, побачивши під спідницею знайомі чорні штани.
Інцидент минув благополучно, але, граючи далі свою роль, Сашко раптом почув за лаштунками дуже виразний голос Япончика:
— Хіба я не казав, що Сашко — круглий ідіот?
Третя дія пройшла без будь-яких ускладнень, і п'єса закінчилася.
Концертний відділ відмінили, бо Кальмот рознервувався і порвав на мандоліні всі струни, а його номер був головний.
Після спектаклю гостей повели до стола, де на них чекали вечеря і чай з бутербродами та булками.
І тут шкідці показали свою стійкість. Вони зголодніли, але трималися бадьоро. Зворушливо було спостерігати, як напівголодний вихованець, ковтаючи слину, гордо пригощав свою матусю.
— Їж, їж. У нас щодо цього благополучно. Харчів вистачає.
— Любий, а чого ж ви не їсте? — співчутливо запитувала мати, але сип твердо й невимушено відповідав:
— Ми ситі. Ми вже поїли. О! По горло…
Бенкет закінчився. За час вечері із залу повиносили меблі, і під звуки рояля почалися танці.
Шкідці любили танцювати — і танцювали з смаком, а особливо добре танцювали сьогодні, коли серед запрошених було десять чи дванадцять вихованок із сусіднього дитбудинку. Всі вони були нарозхват і танцювали без відпочинку.
Після вальсу пішов падепатинер, потім тустеп, а за тустепом знову вальс.
Кружляли, натирали підлогу підметками казенного взуття і піднімали цілі хмари куряви.
Минула вже друга година ночі, коли Вікмиксор нарешті замкнув на ключ кришку рояля.
Гості розходилися, молодші пішли спати, а старші, випросивши дозвіл, шумною, веселою юрбою пішли проводжати вихованок.
Разом з ними вийшли Янкель і Пантелєєв. Вони взяли у Вікмиксора дозвіл піти у відпустку й були надзвичайно задоволені.
На вулиці було не по-осінньому тепло.
Біля воріт обоє відокремились од інших і не поспішаючи рушили проспектом. Під ногами хрускотіла підмерзла вода, підбори лунко стукали на щербатих плитах. О третій годині на вулиці тихо й порожньо, і сламникам особливо приємна ця тиша. Сламникам добре.
Все у них тепер іде так гарно, а найголовніше — у них є два червінці, з якими вони в будь-яку мить можуть вирушити в Одесу чи в Баку на кінофабрику.
Підмерзлі калюжі похрускують під ногами.
Подекуди ще спалахують непогашені ілюмінації Жовтневого свята.
Подекуди горять маленькі п'ятикутні зірки з серпами й молотами. Тихо…
ПТАШЕНЯТА ВКРИВАЮТЬСЯ ПІР'ЯМ
З відпустки. — Янкель у біді. — Їдьмо. — Розмова в кабінеті. — Останнє прости. — Пташенята відлетіли.